Останнім часом міжнародні міграційні процеси стають все масштабнішими, сягнувши 244 млн. чол., що становить 3,3% населення світу.[1] З’являються й нові фактори цієї міграції. Адже протягом кількох попередніх століть основна маса мігрантів прибувала в передові країни із свідомим бажанням заробити власною працею. Та в останні років десять наміри самих мігрантів та їхніх агітаторів різко змінюються. Мотивація для багатьох мігрантів стає взагалі нетрудовою від самого свого початку. Та й аргументи для них пропонують все частіше політики та їхні слуги. Тому й аргументи їхні позаекономічні, суто споживацькі та в основі своїй деструктивні, що є прямою загрозою міжнародній економічній безпеці. Адже всі позаекономічні аргументи в підсумку виявляються матеріально збитковими для суспільства в цілому.
І почалося все з того, що чергова хвиля тотальної мілітаризації РФ різко погіршила світовий порядок. Згідно із одвічною, хоч і негласною стратегією Кремля: «Чим гірше чужим, то тим краще своїм». Тож зараз велика частина громадян РФ твердо переконана, що головне – не самим жити краще, а щоб вороги жили гірше. А конкретні вороги, звісно – це ті народи і країни, на які вкаже черговий їхній вождь на певний даний час. Тому й зараз все у їхніх головах маніакально глобальне. Відповідно й пнуться вони бути лідерами в тому, що народи нормальні аж ніяк не вважають суспільною метою – всепоглинаюча військова потуга та перманетна агресивність, як вичерпна і достатня самоціль. Як результат, навіть зусилля передових країн по зміцненню міжнародної економічної безпеки вони сприймають навпаки – як небезпеку для нетрудового збагачення власного та кількох своїх авторитарних спільників.
Ця свідома мета суспільного розвитку в головах кремлівських вождів принципово суперечить природному суспільному розвитку. Проте вона дуже логічна в рамках давньої їхньої манії командування людини людиною. До того ж, розуміння росіянами добробуту як пріоритету незаробленого логічно узгоджується із громадською думкою бідних країн. Тому й так успішно їм вдається загітувати великі маси саме працездатного тамтешнього населення на відверто деструктивну мету – стати соціальними утриманцями і паразитами у країнах передових, із розвиненою «соціалкою».
Насправді ж ця мета Кремля дуже прозора з економічної точки зору – внести хаос в економіку країн ЄС, дезорганізувати та посварити їх між собою. І цим погіршити їхнє життя, зруйнувати європейську економічну безпеку аж по розвал ЄС включно. Що впевнено і здійснюється.
Як на лихо, правлячі у ЄС плюралоліберали антинауково вважають запорукою суспільного прогресу і людського добробуту тільки та єдино політичну волю та мудрість правлячих еліт. Тож на них раптом напала псевдосовість і вони активно почали каятися не у своїх гріхах. Саме так, правлячі еліти ФРН, теж добряче задурманені (чи й навіть куплені) Кремлем, вустами канцлера А. Меркель почали офіційно запрошувати всіх так званих «гноблених і нещасних» на дармові хліби, до себе. Як спокуту, мовляв, за гріхи колишніх багатовікових колонізаторів. Хоч якраз німецькі держави часів імперіалістичних загарбань ніяких колоній собі тоді і не завоювали.
Зрозуміло, що економічно це нонсенс і навіть відверто вороже до власного населення. Тим більше, що еліта ФРН при цьому не запрошувала всіх бідних до себе працювати, тобто, покращувати свій добробут продуктивною працею. А просто запросили всіх бажаючих у ФРН на дармове утриманство. І це при тому, що справжні колишні колонізатори – Англія, Франція, Іспанія – таких докорів сумління і щедрот до колишніх колоній чомусь не проявляють. І, звісно ж, приймають у себе частину їхніх біженців без ентузіазму і з наростаючими суперечками та конфліктами при цьому. А кремлівській верхівці тільки цього й треба. Відповідно наростають і прямі та опосередковані збитки від такого штучного хаосу, безграмотно й нахабно внесеного в потужні і давно впорядковані процеси масового виробництва і споживання. І, на жаль, такі масштабні процеси міграційного збурення ще далекі від свого, хоч повільного та затратного, стихійного завершення. Саме стихійного, тому що недостатньо вивченого [2] офіційними теоретиками.
Разом з тим цей штучно спровокований в ЄС хаос із мігрантами різко погіршує зовнішньоекономічну ситуацію і для України. Тим більше, що наші еліти традиційно меншовартісно очікують «державної мудрості» від чужинців. Тому зараз багато хто з української еліти просто розгублено вичікує, а що ж воно буде далі. А тим часом незавершеність наших реформ тільки погіршує наші справи та добробут населення.
До того ж, ця навала шукачів дармового може, чого доброго, ще перевищити межі гостинності та терпимості навіть євролібералів. І тоді частина цих мігрантів опиниться у нас. І це при тому, що наш держапарат не вміє утримувати в порядку навіть нинішнє власне населення. Проте і зараз наші можновладці за цими спровокованими потоками мігрантів лише байдуже спостерігають. А даремно…
Світова громадськість (у всякому разі – наукова) вже принаймні 150 років має цим та подібним процесам доказове і однозначне пояснення. Позаяк вже тоді вчені завершили основи формування наук діалектичного матеріалізму та політичної економії, які, у свою чергу, і забезпечили однозначне пояснення та розуміння суспільних процесів і їхніх причинно-наслідкових зв’язків. Навіть більше, саме ці науки офіційно (але не за суттю) стали теоретичною основою нібито свідомої побудови соціалізму, а на його основі – і комунізму. Проте, на превеликий жаль – лише основою теоретичною, але жодною мірою не науковою. Оскільки основні командири будівництва цього майбутнього гордо тішилися зазвичай лише кількатижневими курсами лікнепу у хаті-читальні. А кадрові більшовики-революціонери ще й бездумно навіяли десяткам мільйонів цих «соціальних будівників» наївну ілюзію повноти і достатності цих їхніх знань для успішної практики. Насправді ж при цьому вони, від світоглядної безграмотності, викинули із діамату діалектику, а з політекономії – приватну власність та ринкову оцінку результатів праці і їхній розподіл. І радісно жонглювали тими клаптиками знань, чи, радше, незнань, які вони залишили від цих наук.
Закономірними та неминучими наслідками такого антинаукового і жорстокого примусу до щастя стали буквально сотні мільйонів найжорстокіше винищених і безневинних громадян. І все це до деталей описане в безлічі текстів різної складності. Проте описане лише феноменологічно, поверхово. А власне суть цієї найбільшої трагедії людства - командування ближнім – так і лишилася привабливою для всіх носіїв конкретно-емоційного, тваринного мислення.
До того ж, жорстокий більшовицький примус до «єдино правильного вчення про суспільство» багатьма соціальними механізмами буквально винищив всіх теоретиків, які всерйоз вивчали і розуміли діамат та політекономію. Тому зараз у світі майже не лишилося фахівців із цих наук. А лічені одиниці, хто в це якось вникає, то ті злякано мовчать. Бо світова громадська думка, знову ж, від безграмотності вже теоретиків новітніх, тупо й нахабно затаврувала діамат і політекономію, як основну причину цього найбільшого злочину людства.
Нам, авторам, за десятки років досліджень вдалося все це доказово пояснити та вказати шляхи взаємовигідної нормалізації.[3] І навіть викласти ці пояснення в сотнях публікацій різної складності. Проте, на жаль, самі українці заздрісно і вороже блокують всю і всяку новизну одноплемінників.
Література
1.Доклад Международной Организации по Миграции о мировой миграционной ситуации «Отчет Мировой Миграции 2018». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mipas.lt/ru/2017/12/27/
2.Международная платформа действий в целях выполнения Протокола против незаконного ввоза мигрантов. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.unodc.org/documents/human-trafficking/Migrant- Smuggling/Framework_for_Action_Smuggling_of_Migrants_RU.pdf
3. Покращіть та підтримайте. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://Politico.ua/blogpost35891
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter