Підвищення економічного рівня України є нагальною потребою, зумовленою необхідністю об'єднання зусиль усіх верств населення для реалізації цілей економічного розвитку з орієнтацією на досягнення високих стандартів та рівня життя. Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання економічних проблем принципово новими, більш ефективними. Підвищення економічного рівня в Україні можливе за умови вивчення та втілення в життя найкращих здобутків закордонного досвіду [3].
Досвід розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна економічна політика повинні характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи — узгоджуватися із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ [2].
Однією з країн, яка може стати повноцінним прикладом для України, є Південна Корея. У 2017 році відзначився 25-річний ювілей встановлення дипломатичних відносин України та Республіки Корея. Взаємне зближення незалежної країн було динамічним, навіть стрімким. 30 грудня 1991 р. Республіка Корея визнала Україну, а вже 10 лютого 1992 р. між двома державами було встановлено дипломатичні відносини. Тисячолітні історії корейського та українського народу хоч і не мають тісних зв’язків, проте можна провести певні паралелі злетів та падіння державного розвитку.
Мова може йти скоріше про певні глобальні хвилі піднесення й спаду рівня цивілізованості. Проте у ХХІ століття Республіка Корея і Україна увійшли з різним національним потенціалом[1].
Корея в 50-х роках 20 століття була однією з найбідніших країн світу, ВВП на душу населення становив всього 65 доларів. Для порівняння, 2016 року ВВП на душу населення перевищує показник середини минулого століття у 428 разів. Зараз Корея – високорозвинена країна, член «Великої двадцятки», 11 економіка світу за розміром. Корея часто наводиться як приклад успішного втручання держави в економіку.
З приходом до влади президента Пак Чон Хі в 1961 році різко змінився підхід до реформування економіки: замість політики імпортозаміщення ставка була зроблена на збільшення експорту і підпорядкування інтересів великого бізнесу державним цілям і завданням. Кардинальна відмінність корейських реформ від українських у тому, що в Україні олігархи чинять вплив на уряд, а в Південній Кореї все навпаки.
Уряд надавав широку підтримку будь-якому бізнесмену, який міг забезпечити розширення міжнародних ринків збуту для продукції корейського виробництва. Поступово компанії - невдахи відсівалися, зате відбувалося бурхливе зростання активів успішного бізнесу.
Великий бізнес був підзвітний уряду з точки зору виконання планів експортної експансії на світовий ринок. Виводити капітали за кордон не дозволялося, державні ресурси і приватні капітали були спрямовані на розвиток промисловості та розширення експорту. Влада активно підтримувала великий бізнес, забезпечила його пільговими кредитами, податковими послабленнями і держзамовленнями, і все заради швидкого зростання виробництва та експорту.
Зміна політики економічних реформ призвела до приголомшливого результату: корейський уряд зміг «побудувати все з нічого».
Один з найважливіших факторів корейського економічного дива – високі показники інтенсивності та продуктивності праці корейців. В період бурхливого економічного зростання у корейського працівника було 1-2 вихідних на місяць. У 90-ті роки кількість вихідних збільшилася до 4-5 днів за місяць. Зниження кількості робочих днів пов’язано не тільки зі зростанням доходів та соціальних стандартів в країні, але і з продуктивністю праці корейських робітників, що різко виросла. Навіть японці, яких вважають трудоголіками, не можуть зрівнятися з Кореєю за продуктивністю праці.
У Південній Кореї також є і невдалий період реформування в 1953-1961 роках. Тоді уряд поставив перед собою мету. Цей період був певною мірою схожий на ситуацію в Україні: високий рівень корупції, низьке економічне зростання, високі імпортні тарифи, в країні одночасно існувало кілька валютних курсів.
Виявилася невдалою політика імпортозаміщення, спроба забезпечити країну товарами за рахунок внутрішнього виробництва провалилася, але вона дала можливість нажитися наближеним до влади бізнесменам.
У цей період дуже важливою підтримкою стала американська фінансова допомога: 50% бюджету Південної Кореї фінансувалося за рахунок американських кредитів, 70% оборонних витрат оплачувалися за підтримки США. За рахунок американських грошей покривалося 70% імпорту і 80% капіталовкладень у Південній Кореї.
Багато з першого (невдалого) етапу реформ Південної Кореї можна спостерігати і в Україні. Неконтрольована корупція, лобіювання і необґрунтований протекціонізм для «своїх». Уряд більше враховує інтереси олігархів і великого бізнесу, часто всупереч інтересам країни. Через несприятливий економічний та інвестиційний клімат з України щорічно виводиться 10-15 млрд доларів [2].
Південна Корея досягла велетенських успіхів у науці й технологіях за останніх п’ять десятиліть саме тому, що їй вдалось створити унікальну інноваційну систему, безперервно інвестуючи у розвиток людських ресурсів та НДДКР. То ж цей досвід, по-перше, означає для України, що можливості абсорбувати нові знання й технології залежать від рівня і якості освіти. Відповідно створення висококваліфікованої освіти у науково-технічному секторі має стати першим щаблем у становленні високо розвинутої країни. По-друге, корейський досвід засвідчує, що необхідно прискорено розвивати внутрішній ринок і сприяти розвитку малого бізнесу. Як показав досвід, Південна Корея зобов’язана своїм рівнем технологічного розвитку й потужному обсягу індустріалізації сильній освітній базі й орієнтованій на зовнішній світ стратегії розвитку.
Корейський досвід цілком можна застосувати і в Україні. Завдання виходу економіки України на швидке і стале економічне зростання може бути вирішене за рахунок:
- Зниження рівня податків. Ставка податку на прибуток в Кореї залишається довгі роки на рекордно низькому рівні до 10%, що призвело до зростання іноземних інвестицій.
- Жорсткого державного контролю над вивезенням капіталів з країни. Український бізнес за підтримки держави повинен вкладати капітали у виробництво конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг.
- Підвищення якості освіти і професійного рівня інженерів і працівників. Гроші, вкладені в НДДКР, освіту і зростання професійної кваліфікації, принесуть країні набагато більше вигоди, ніж спроба реанімувати неефективні і неконкурентоспроможні підприємства, побудовані ще в радянський період[3].
Таким чином, досвід корейських реформ показує, що за бажання немає нічого неможливого. Корея почала свої реформи в умовах на багато більш важких, ніж ті, в яких зараз перебуває Україна. Але для проведення реформ потрібна політична воля і прагнення досягти поставленої мети, незважаючи на труднощі.
Список використаної літератури
1. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку та торгівлі України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrexport.gov.ua
2. Світовий банк [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://www.worldbank.org
3. Управління людським та соціальним розвитком у регіонах України: моногр. / О.Ф. Новікова, О.І. Амоша, Л.В., Шаульська та ін.; НАН України, Інститут економіки промисловості. – Донецьк, 2012. – 488с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter