Невід'ємним елементом фінансової системи є корпоративні фінанси комерційного сектору економіки, головним завданням яких є забезпечення діяльності та розвитку організації. В умовах ринкової економіки домінуючим елементом корпоративних фінансів стає ефективне використання різноманітних фінансових інструментів. Вагомою категорією в даному питанні виступає фінансовий потенціал, важливість якого важко переоцінити.
Управління фінансами суб’єкта господарювання в сучасній ринковій економіці охоплює всі елементи загальної системи управління бізнесом. Стан фінансів банку залежить, в першу чергу, від його фінансового потенціалу, зміст якого складає сукупність фінансових ресурсів та доходів господарюючих суб’єктів при заданих параметрах (або таких, що склалися при певних обставинах) ринкового та ресурсного потенціалів.
Серед безлічі визначень поняття (ресурсний, цільовий, структурно- функціональний, результатний, конкурентний, стратегічний і т. д.) неможливо виділити його суть. Потрібно знайти уніфікований підхід. Ресурсний підхід, будучи домінуючим в економічній літературі (І. Грошев, Є. Уланова, О. Федонін, І. Репіна, О. Олексюк, крім зазначених вище) відносять сюди виробничий, організаційний, взагалі економічний потенціал. Інші (М. Сичов, К. Таксір, Ю. Валієва, Н. Ісаєва ) зводять потенціал до фінансових показників наявності та розміщення коштів, ліквідності, стійкості, залученого капіталу та ін. показників. Однак з позиції ресурсного підходу взаємозв’язок фінансового і виробничо-економічного потенціалу обґрунтовується фінансовими ресурсами, які трансформуються у всі інші види ресурсів, причому з мінімальним часовим лагом. Тому саме фінансовий потенціал є основою всіх інших видів потенціалу. Він характеризує минуле, теперішнє і майбутнє сукупністю показників, які повинні як кількісно (ресурси), так і якісно (результат) визначити розвиток суб’єкта господарювання. Виходячи з цього – фінансовий потенціал є сукупністю ресурсів та результату діяльності, що забезпечує розвиток суб’єкта на найближчу та довгострокову перспективу [1, c. 17].
Банк як суб’єкт господарювання, згідно зі ст. 334 Господарського кодексу (комерційний банк) обов’язково підлягає реєстрації в НБУ, без якої він втрачає право бути суб’єктом господарювання та використовувати слово «банк». Кредитний потенціал банку базується на традиційних джерелах (власні, запозичені, залучені) і цим мало відрізняється від інших суб’єктів господарювання. Однак його діяльність характеризується вектором прибутковості і саме це відносить його до суб’єктів підприємницької діяльності та бізнесу. Транзитивна економіка України висуває окремі завдання формування кредитного потенціалу комерційними банками: 1) збалансування його структури, вибір оптимального кредитного портфеля; 2) формування оптимізаційного ризик-менеджменту процесів реалізації кредитного потенціалу; 3)підвищення ефективності управління кредитним потенціалом в умовах ринкової невизначеності [2].
Не треба спеціальних коментарів, щоб засвідчити стагнацію кредитної діяльності за наявності кредитного потенціалу у банківській системі, причому по всім сегментам кредитного ринку. Звичайно, можна пояснити це високим рівнем макроекономічної нестабільності та невизначеності; посиленням жорсткості вимог до європейських банків, коли єврорегулятор банків European Banking Authoritu поставив вимогу досягнення показника адекватності капіталу на рівні 9 % станом на кінець липня 2012 р. в результаті чого низка банків була вимушена скорочувати активи; існувала також політика Мінфіну по залученню боргових ресурсів (за січень-червень вклади банків у державні цінні папери зросли на 18 млрд. грн.) [3, c. 9]. Причому все це при блокуванні доступу до зовнішніх позик. Однак, незважаючи на ці обставини, доводиться констатувати, що банківський кредитний потенціал є значною мірою прихованим потенціалом, що знаходиться під впливом очікувань потрясінь грошової системи.
Формування фінансового потенціалу суб’єктів господарювання хоч і має загальноекономічну природу, протікає у межах певної системи господарських зв’язків. Саме ці зв’язки можуть стримувати процеси, або сприяти їх подальшому розвитку. З цього випливає, що поняття «фінансовий потенціал» – це динамічне, а не статичне поняття. Його складові та їх взаємодія постійно змінюються. Зміна складових – похідна від зміни джерел їх формування. Ринковій економіці неодмінно належить і ринковий потенціал, чого набувають суб’єкти у своєму господарюванні [1, с. 10].
Фінансове планування зазвичай – це складання фінансових планів, прогнозів, бюджетів, контроль за їх виконанням, виявлення причин відхилень від запланованих параметрів. За своїм змістом воно є переліком дій і послідовності формування фінансового потенціалу для поставлених цілей, а також завдань. Планові значення фінансового потенціалу, як правило, базуються на скоригованих показниках його реалізації у попередніх періодах. Тим самим, по-перше, відтворюється горезвісне планування «від досягнутого», адекватне адміністративній економіці; по-друге, не враховується зміна ринкової кон’юнктури у плановому періоді. Це стосується рентабельності, співвідношення власного та позикового капіталу, реалізації інвестиційних проектів. Зрештою, планування спрямовується на забезпечення, відновлення або збереження фінансової стійкості, що звужує поняття фінансового потенціалу. Вище згадувалось, що потенціал є результатом діалектики ресурсів і потреб. У зв’язку з цим необхідно виділяти у фінансових потребах поточні й стратегічні потреби, розділяти їх. Відповідно до потреб, фінансові ресурси також мають розділитись. Для цього слід використовувати існуючий і прогнозний баланси – нетто фінансових ресурсів по активу і фінансових потреб по пасиву. Непокриті фінансові потреби визначаються як негативне сальдо балансу поточних активів і поточних пасивів (це для визначення поточних фінансових потреб), основних активів і постійних пасивів (для визначення стратегічних фінансових потреб). Для поточної платоспроможності і фінансової стійкості важливо розмежовувати чистий оборотний капітал і поточні фінансові потреби, а для довгострокової платоспроможності і стійкості – чистий основний капітал і стратегічні фінансові потреби.
Взаємозв’язок фінансового потенціалу і механізмів, форм і методів його формування, включаючи фінансову та інші види політики, не треба розглядати однобічно. Всі вони дійсно впливають на фінансовий потенціал; однак і фінансовий потенціал, у свою чергу, впливає на механізми його формування, перетворює їх на результат використання самого фінансового потенціалу. Визнання єдності процесів формування і реалізації фінансового потенціалу та зворотного впливу останнього на перші призводить до визнання і такої істини: вторинності механізмів формування потенціалу порівняно з ознаками господарського механізму та відтворювального процесів.
Список використаних джерел:
1. Розвиток фінансового потенціалу суб’єктів господарювання як основа досягнення фінансово-економічної безпеки : колективна монографія / кол. авт. ; за ред. В. В. Глущенка. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. – 384 с.
2. Маслова А. Ю. Управління кредитним потенціалом банку в умовах транзитивної економіки: автореф. канд. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук / А. Ю. Маслова. – К., 2012. – 20 с
3. Зеркало недели. – 2012. – 23 августа. – № 29 (77).
__________________________
Науковий керівник: Алимов Олександр Миколайович, доктор економічних наук, професор, Київський національний університет технологій та дизайну
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter