Cьогодні Південна Корея – високорозвинена країна, член «Великої двадцятки», одинадцята економіка світу за розміром. Південна Корея проводить активну зовнішньоторговельну політику, спрямовану на збільшення обсягу експорту шляхом відкриття ринків із країнами-партнерами в галузі промислового виробництва, сільського господарства, сфери послуг, а також у сировинному та енергетичному секторах.
Промисловість Кореї становить понад 39% ВВП країни, а сільське господарство - всього 2% доходів Корейська економіка є постіндустріальною: частка послуг у ВВП країни зростає і обігнала доходи від промисловості [1]. Зростання розвитку економіки Південної Кореї прискорилося в 2010 р. після початку відновлення світових ринків, які є споживачами товарів цієї країни, зокрема в першому кварталі 2010 р. річний приріст ВВП склав 5,2% [2].
Експорт Південної Кореї станом на 2016 р. становив 495,5 млрд. доларів. Електричні машини та обладнання в 134,3 млрд. дол. США склали 27,1% від загального обсягу експорту, а транспортні засоби на суму 62,7 млрд. дол. США - 12,6%). Станом на 2017 р. Південна Корея посідає п'яте місце за легкістю ведення бізнесу, згідно з рейтингом Світового банку Doing Business.
Одним із ключових чинників успішності розвитку Південної Кореї є значні закордонні запозичення та спрямування їх у приватні корпорації, давала дешеві кредити.
При цьому застосовано такі умови.
1. Державна допомога прив’язувалася до показників експорту. Уряд стимулював створення великих корпорацій, які б могли конкурувати зі світовими гравцями - національні ПФГ, що мають значні привілеї, і контролюють від 10 до 30 великих компаній, що працюють в різних галузях промисловості, володіють торговими фірмами, банківсько-страховими закладами (в Південній Кореї більше 50 фінансово-промислових груп, частка яких становить понад 20% національного прибутку).
Найбільшими південнокорейськими виробниками є «Самсунг» (електроніка, машинобудування, хімічна промисловість), «Хьонде» (електротехніка, автомобілебудування, суднобудування, будівництво), «LG-electronic» (електротехніка, нафтохімія), «Деу» (автомобіле- і суднобудування, електротехніка) та ін.
2. Компанії, які отримували підтримку, конкурували між собою. «Хюндай» мав дві складові успіху: державні кредити розміром у 20 разів більші, ніж вкладений капітал компанії, і здатність отримувати іноземну технологію так, щоб при виробництві отримувати досвід, не потрапляючи в залежність від іноземних ТНК.
Технології в Південній Кореї належать національній корпорації. Спільні підприємства, де складають чужі автомобілі або іншу продукцію (незалежно від того, прикручують колеса чи роблять складнішу збірку), не роблять країну багатшою, не накопичуються знання [3].
Іншим чинником, який сприяв розвитку Південної Кореї, є інноваційний складник. Інновації та технології лежать в основі конкурентоспроможності південнокорейського експорту. За рейтингом глобального індексу інновацій у 2015 р. Південна Корея посіла 14-е місце.
У розвитку південнокорейської економіки і залученні до країни досягнень НТП помітну роль відіграло запозичення іноземних технологій, що сприяло створенню нових виробництв (особливо у машинобудуванні та атомній енергетиці), зменшенню собівартості і підвищенню якості виробленої продукції. Частка витрат на НДДКР – до 3% ВНП.
Китайську бізнес-експансію по всьому світу роблять державні компанії, які конкурують між собою і при цьому суттєво спонсоруються державними кредитами через банки: важка техніка, обладнання, кораблі, зв’язок, будівництво тощо. Приватні компанії, які працюють на більш складному споживчому ринку, нездатні конкурувати із світовими виробниками, бо через відсутність грошей не можуть досягти відповідної якості і впроваджувати інновації [4].
Південна Корея, Тайвань і Японія досягли рівних доходів для села і міста. Довгострокова оренда земельних ділянок сімейними фермерами дала поштовх економіці, але якщо в Японії селяни могли продати свою землю під заводи і розбагатіти, то в Китаї її забирають за символічну компенсацію через чиновників.
Таким чином, маркетингові стратегії Південної Кореї засновані на принципах приватного підприємництва: до державної власності входять залізниці, зв’язок, будівництво шосейних доріг, виробництво чорних металів, значною мірою енергетика, вуглевидобуток, використання гідроенергоресурсів, морський промисел, меліоративні роботи у сільському господарстві.
Стратегія зростання південнокорейської економіки ґрунтується на експорті в розвинені країни (США, Японія та ЄС), країна встановлює відносини щодо багатостороннього економічного співробітництва і розширення торговельних відносин із країнами АСЕАН і БРІКС. Незважаючи на класифікацію маркетингових стратегій, в т.ч. на рівні підприємств в такому аспекті, як глобальні, базові, в залежності від цільового та сегментування ринку, найбільш дієвими для промислово розвинутих країн є стратегії зростання. Відповідно компанії Південної Кореї застосовують три види маркетингових стратегій росту: інтенсивного та інтегративного росту, а також диверсифікації, тоді як конкурентні держави Японія та Китай більш орієнтовані на інтенсивний та інтегративний ріст, відповідно.
Список використаних джерел:
1. Коломійцева В.І. Причини та передумови економічного зростання Південної Кореї // Економіка та суспільство. – 2017. - № 12. – С. 55 – 56.
2. Економіка КНДР торік зростала рекордними за останні 17 років темпами. Режим доступу: http://www.dw.com/uk/економіка-кндр-торік-зростала-рекордними-за-останні-17-років-темпами/a-39780909
3. Південна Корея: справжні причини грандіозного зростання. Режим доступу: https://petrimazepa.com/reasonforprogress.html
4. "Чому Азії вдалося": книга про те, як вирватися у "перший світ". http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/76405/Chomu_Aziji_vdalosa_knyga_pro_te_jak.
5. Сардак С. Е. Вплив цивілізаційних та культурних чинників на економічний розвиток [Електронний ресурс] / С. Е. Сардак // Економіка та суспільство. – 2017. – № 9. – Режим доступу до журналу: http://economyandsociety.in.ua/journal/9_ukr/17.pdf.
6. Sardak S. E. National Economies Intellectualization Evaluating in the World Economy / S. E. Sardak, A. A. Samoylenko // Economic Annals-XXI. – 2014. – № 9-10. – P. 4 – 7.
____________________________
Науковий керівник: Сардак С.Е., доктор економічних наук, професор, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter