На сьогоднішній день питання оцінки вартості банку перебуває під пильною увагою українських дослідників. Лише за останні три роки понад 80 банків були призначені до ліквідації, що зумовлено втрачанням фінансової стійкості банків. За даних умов актуальність оцінки вартості банківських установ зростає. Загалом потреба оцінки вартості банку виникає майже на всіх трансформаційних процесах, таких як : купівля та продаж, його акціонування, поглинання та злиття, ліквідація, а також в багатьох інших ситуаціях [3].
В Україні процес оцінки вартості будь-якого майна регулюється Національним стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», в якому закріплені три основні підходи: дохідний, витратний і порівняльний (ринковий). За кожним з підходів закріплені специфічні методи [4]. Найбільшу увагу слід приділити саме ринковому підходу, адже в умовах кризового стану економіки саме він набуває найбільшої актуальності.
Порівняльний підхід полягає у визначенні ринкової вартості на основі даних про нещодавно завершені угоди з продажу банків-аналогів. При його застосуванні враховується кон'юнктура ринку, забезпечується реальне відображення попиту й пропозиції. За умов застосування порівняльного підходу обрані для порівняння об’єкти мають бути максимально схожі з об’єктом оцінки. Ступінь подібності даних об’єктів визначається на основі проведення трудомісткого аналізу банків-аналогів. Кінцеве рішення про подібність двох банків приймає сам оцінювач, зважаючи при цьому на масштаби діяльності, місце розташування, ринкову стратегію, структуру балансу аналогів тощо. При відборі групи банків-аналогів часто доводиться вдаватися до комплексу узгоджень і коригувань.
Розрізняють два основних методи порівняльного підходу: закритих угод і котирувань. Дані методи базуються на порівнянні вартості аналогічних об’єктів власності, яка: зафіксована в угодах закритого типу при злитті або поглинанні, придбанні значних пакетів акцій тощо; визначається за даними котирувань акцій банків на відкритому ринку [1]. Проблематикою застосування даних методів є те, що вартість банку, розрахована за ними, часто є різною. Це відбувається через те, що при купівлі великих пакетів акцій вартість банку може бути збільшена або зменшена внаслідок встановлення так званих «премій за контроль» або додаткових умов до угоди щодо їх придбання. Обрані об’єкти мають бути максимально схожі з об’єктом оцінки. Але пошук абсолютно ідентичних банків є досить складним завданням. Важливим є те, що при відборі групи банків-аналогів зазвичай є потреба в використанні комплексу узгоджень і коригувань.
Сьогоденні реалії України спонукають до виокремлення певних критеріїв при виборі банків-аналогів, а саме [2]: географічна близькість( подібний рівень розвитку ринку): слід звертати увагу на схожість стану і розвитку ринку на якому вони функціонують; ринкові позиції: при схожих ринкових позиціях, банки мають приблизно однакові масштаби діяльності; відповідність у часі: необхідно вибрати часовий інтервал, який є близьким до дати оцінки; рівень ефективності: слід зважати на подібність показників ефективності їхньої діяльності; певні структурні характеристики; інші особливості .
Багато науковців вважають, що даний підхід має такі недоліки: використання ретроспективної інформації призводить до ігнорування перспектив розвитку бізнесу, відсутність ідентичних об’єктів, певна складність отримання фінансової інформації про банки-аналоги. Зауважимо, що НБУ досить пильно слідкує за фінансовою звітністю кожного з банків, отже необхідну інформацію легко знайти на сайті самого банку або сайті НБУ.
В Україні банки класифіковані на три основні класифікаційні групи: банки з державною часткою (5 банків), банки іноземних банківських груп (23 банків) та банки з приватним капіталом (54 банки). В кожній з груп налічується достатня кількість банків для доцільного вибору банку-аналога, для оцінки вартості банку за допомогою порівняльного підходу. Проте при виборі об’єкту з групи банків з державною часткою можуть виникнути певні труднощі при виборі критеріїв для оцінки та введення коригувань, оскільки таких банків лише п’ять. Крім того, використання даного підходу передбачає прозорість фінансової звітності банків-аналогів, а також наявність розвиненого фондового ринку, чого в Україні поки що бракує.
Список використаних джерел:
1. Недеря Л. В. Оцінювання вартості банку [Електронний ресурс] / Л. В. Недеря. – Режим доступу: file:///C:/Users/ITShnikov.net/Downloads/ ape_2012_1_28.pdf
2. Шульга Н. Оцінка вартості банків на основі порівняльного аналізу [Електронний ресурс] / Н. Шульга, О. Слободяник // ВІСНИК КНТЕУ. – 2009. – № 3. – Режим доступу: http://visnik.knteu.kiev.ua/files/ 2009/03/8.pdf
3. Яременко Н. С. Традиційні підходи до оцінки вартості банку та можливість їх використання в Україні [Електронний ресурс] / Н.С. Яременко. – Режим доступу: http://uabs.edu.ua/images/stories/docs/K_EK/ Yaremenko_004.pdf
4. Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»: постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1440-2003-%D0%BF
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter