В умовах євроінтеграції України, яку ми розглядаємо як важливий фактор піднесення економіки, а також з огляду на інституційні перетворення, що відбуваються під впливом глобалізації та загальносвітових трансформаційних процесів, склалися умови для порушення діяльності підприємств. Сучасна економічна ситуація характеризується поглибленням кризових явищ на мікрорівні, що підтверджується значною кількістю збитково працюючих підприємств. Рівень банкрутства та збитковості у підприємницькій діяльності в Україні щороку зростає. За даними Державної служби статистики України частка збиткових підприємств в країні у 2017 році зросла у порівнянні з 2016 роком на 1,6% і становить 25,8%. Основними чинниками, що спричинили таку тенденцію є: інфляційні процеси, несприятливі політичні та економічні умови, нестабільний валютний ринок, що призводить до послаблення гривні.
Оскільки найголовнішим стратегічним завданням будь-якого підприємства є отримання максимально можливого прибутку та підтримка фінансової стабільності, уважного ставлення дослідників вимагає питання формування ефективної системи антикризового управління. Однак, розробка цілісної стратегії антикризового управління суб’єкта господарювання не має єдиного рецепту.
Дослідженню проблем формування систем антикризового управління приділяється значна увага як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Так, теоретичну основу антикризового управління складають праці [2; 3; 4].
Найбільш складний період у динаміці будь-якої системи – фаза кризи. Якщо на макроекономічному рівні криза є завжди точкою перелому, за якою спостерігається подальше зростання, то на рівні підприємства це зростання має місце далеко не завжди. На рівні господарюючого суб’єкта виникнення окремих кризових явищ, якщо вчасно не вжито заходів по їх упередженню, обумовлюють перехід до кризового стану підприємства, що може завершитися його банкрутством. В той же час криза – це період виникнення маси можливих альтернатив майбутнього розвитку підприємства.
Метою антикризового управління підприємством є розробка й першочергова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найнебезпечніших шляхів у ланцюжках економічних явищ, що призводять до кризового стану, а також заходів, спрямованих на швидке поновлення платоспроможності й відновлення достатнього рівня фінансової стабільності господарюючого суб'єкта, що забезпечують його вихід із кризового фінансового стану [4].
Реалізація політики антикризового фінансового управління при загрозі банкрутства передбачає виконання наступних заходів:
1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку. З цією метою у системі загального моніторингу фінансового стану виділяється особлива група об'єктів спостереження, яка формує можливе «кризове поле», що реалізує загрозу банкрутства. У процесі спостереження використовуються як традиційні, так і спеціальні показники - «індикатори кризового розвитку».
2. Визначення масштабів кризового стану підприємства. При виявленні в процесі моніторингу істотних відхилень від нормального ходу фінансової діяльності, обумовленого напрямками його фінансової стратегії й системою планових і нормативних фінансових показників, виявляються масштаби кризового стану господарюючого суб'єкта, тобто його глибина з позицій загрози банкрутства. Така ідентифікація масштабів кризового стану дозволяє здійснювати відповідний селективний підхід до вибору системи механізмів захисту від можливого банкрутства.
3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства. Розробка політики антикризового фінансового управління визначає необхідність попереднього угрупування таких факторів по основних визначальних ознаках; дослідження ступеня впливу окремих факторів на форми й масштаби кризового фінансового розвитку; прогнозування розвитку факторів, що справляють такий негативний вплив.
4. Формування системи цілей виходу підприємства із кризового стану, що відповідають його масштабам. Цілі антикризового фінансового управління конкретизуються відповідно до масштабів кризового стану господарюючого суб'єкта. Вони повинні враховувати також прогноз розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох принципових цілей, адекватних масштабам кризового стану господарюючого суб'єкта:
- усунення неплатоспроможності;
- відновлення фінансової стабільності (забезпечення фінансової рівноваги в короткостроковій перспективі);
- зміна фінансової стратегії з метою забезпечення стійкого економічного зростання (досягнення фінансової рівноваги в довгостроковій перспективі).
5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. Внутрішні механізми фінансової стабілізації покликані забезпечити реалізацію термінових заходів щодо поновлення платоспроможності й відновлення фінансової рівноваги господарюючого суб'єкта за рахунок внутрішніх резервів. Ці механізми засновані на послідовному використанні певних моделей управлінських рішень, обраних відповідно до специфіки господарської діяльності господарюючого суб'єкта й масштабів його кризового розвитку. У системі антикризового фінансового управління господарюючим суб'єктом цьому напрямку політики приділяється першочергова увага.
6. Вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану господарюючого суб'єкта не дозволяють вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх методів і фінансових резервів, підприємство змушено вдатися до зовнішньої допомоги, що зазвичай має форму його санації. Санація може проводитися як до провадження справи про банкрутство (досудова санація), так й у процесі процедури банкрутства. У першому випадку суб’єкт господарської діяльності сам може виступити ініціатором своєї санації й вибору її форм. У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найбільш ефективних її форм (включаючи форми, пов'язані з реорганізацією підприємства) для того, щоб у можливо коротші строки досягти фінансового оздоровлення й не допустити оголошення банкрутства.
7. Забезпечення контролю результатів розроблених заходів щодо виведення підприємства з фінансової кризи. З огляду на важливість реалізації розроблених заходів для подальшої життєдіяльності господарюючого суб'єкта такому контролю повинна приділятися першочергова увага. Вона покладається, як правило, безпосередньо на керівників підприємства. Основна частина цих заходів контролюється в системі оперативного контролінгу, організованого на підприємстві. Результати контролю періодично обговорюються з метою внесення необхідних корективів, спрямованих на підвищення ефективності антикризових заходів.
Головною метою антикризового управління є створення умов для стійкого функціонування підприємств на ринку у відповідь на будь-які економічні, політичні і соціальні перетворення в країні, розробка стратегічних альтернатив на основі прогнозування та передбачення розвитку ситуації, уникнення фінансових проблем та подолання загрози банкрутства з найменшими втратами.
Список використаних джерел:
1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення 18.05.2018).
2. Еш С. М. Система антикризового управління та методологічні підходи до її формування / С. М. Еш // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки. – 2012. - №1. Ч. 2. – С. 103-107.
3. Круш П. В. Умови та критерії застосування антикризової стратегії на промислових підприємствах / П. В. Круш, А. Ю. Погребняк // Економічний вісник НТУУ «КПІ». – 2012. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua /portal/soc_gum/evkpi/2012/5EP/32.pdf/
4. Тимошенко О. В. Антикризове управління як передумова підвищення ефективності діяльності підприємства / О. В. Тимошенко, О. Ю. Буцька, Ф. Х. Сафарі // Економічний аналіз: зб. наук. праць / ТНЕУ, Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр ТНЕУ «Економічна думка». 2016.- Том 23.- № 2. – С. 187-192.
|