Під час формування ринкової економічної системи набувають особливої актуальності проблеми економічного зростання підприємств довгострокового та поточного характеру. Зростання – це закономірна зміна, в результаті якої виникає новий якісний стан об'єкта, його складу або структури.
Під економічним зростанням розуміється здатність нарощувати обсяги продажів. Зокрема, у економічній літератури економічне зростання підприємства являє собою показник того максимуму зростання продаж, якого може досягти підприємство при збереженні пропорцій свого фінансового стану [3].
Це доповнення добре ілюструється так званим «золотим правилом» економіки підприємства [4], виражене нерівністю (1):
1 < Темп (СА) < Темп (ВР) < Темп (П), (1)
де Темп (aі) – темп зростання показника a; СА – сума сукупних активів;
ВР – виручка від реалізації продукції; П – прибуток.
Для опису процесу підвищення ефективності використання ресурсів в агрегованих моделях довгострокового прогнозування часто використовуються моделі зростання. Такі моделі стали загальновизнаним методом аналізу динаміки складних фінансово-економічних процесів, що відбуваються на рівні окремого підприємства.
Дослідження Хіггінса [1] націлені на досягнення бажаного темпу зростання бізнесу, що залежить від застосовуваної фінансової політики. Більш того, правильно скорегувавши фінансові ресурси, можна добитися необхідного темпу зростання. Дана концепція отримала назву «Модель забезпечення стійкого зростання фірми». Класичний варіант моделі стійкого зростання Хіггінса виглядає наступним чином:
Модель Хіггінса дає наочне уявлення про критичні змінні (коефіцієнт рентабельності, коефіцієнт капіталізації прибутку, коефіцієнт фінансового левериджу, коефіцієнт оборотності активів), що визначають економічне зростання компанії.
Деякі автори вважають, що в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування доцільно розраховувати темпи прийнятного зростання. Наприклад, Р. Візванатан пропонує використовувати наступну формулу [2]:
де g – темп приросту продажів і активів; m – чиста маржа прибутку (чистий прибуток / обсяг продажів); d – загальна сума боргу; E – власні кошти; A – активи (d + E); S – поточні продажі.
На думку автора, застосування даної моделі дає змогу побачити, як фінансові обмеження впливають на вибір стратегії і, найголовніше, допомагає виявити внутрішні резерви розвитку компанії, які дозволять збільшувати темпи зростання компанії без зовнішніх залучень.
Розвиток підприємства відбувається за рахунок темпів приросту обсягів продажу продукції. Збільшення обсягу фінансових ресурсів підприємства призводить до зростання його виробничих можливостей, проте це зростання обмежується зростанням попиту на продукцію підприємства, так і навпаки – зростання попиту обмежується виробничими можливостями підприємства. Зрівняння зростання пропозиції і зростання попиту є умовою рівноваги для підприємства. У тривалому періоді нерівність зростання попиту і пропозиції призведе до появи постійно зростаючих темпів приросту обсягів реалізації. Таким чином, економічне зростання підприємства здійснюється внаслідок розширення ресурсів підприємства (зростання пропозиції) і зростання попиту на продукцію підприємства.
Список використаних джерел:
1. Higgins R.C. How much growth can a firm afford? Financial Management, 6 (3), 1977, p. 7-16.
2. Williamson O.E. Managerial Discretion and Business Behavior – The American Economic Review, Vol. 53, № 5, pp. 1032-1057.
3. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент. – М.: Экономическая школа, 2005. – 497 с.
4. Ван Хорн Дж. Основы управления финансами: Пер. с англ. / Гл. ред. серии Я.В. Соколов. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 800 с.
____________________
Науковий керівник: Кузьменко Олена Михайлівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємств, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter