Фінансове забезпечення видатків на охорону здоров’я є одним із основних чинників, що впливає на розвиток охорони здоров’я й соціально-економічну результативність галузі. Кожна країна прагне удосконалити існуючу систему охорони здоров’я шляхом перетворень, які б сприяли збереженню та зміцненню здоров’я населення, підвищенню ефективності діяльності лікувально-профілактичних закладів.
Починаючи з 2015 р., у рамках реалізації реформи міжбюджетних відносин змінюється порядок бюджетного забезпечення охорони здоров’я. З метою забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, за рахунок яких відбуватиметься виконання цих повноважень, із державного бюджету передається місцевим бюджетам на фінансування охорони здоров’я:
– медична субвенція (обласні, районні бюджети, бюджети міст обласного значення, міський бюджет міста Києва, бюджети об’єднаних територіальних громад);
– субвенція на забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру (обласні бюджети, міський бюджет міста Києва).
Медична субвенція, як пріоритетний для фінансування потреб медичної галузі міжбюджетний трансферт, затверджується у законі про Державний бюджет України окремо для кожного місцевого бюджету та через головного розпорядника бюджетних коштів - Міністерство охорони здоров’я України - надається місцевим бюджетам для здійснення поточних видатків закладів охорони здоров’я і може спрямовуватися на реалізацію заходів з оптимізації мережі таких бюджетних установ [1, c. 216-221].
Із 01.01.2017 установи та заклади бюджетної сфери, у т. ч. заклади охорони здоров’я, мають дотримувати Законів України:
- «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII (далі - Закон про Держбюджет-2017);
- «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 20.12.2016 № 1789-VIII (далі - Закон № 1789).
Тож з огляду на набрання чинності цими Законами, у 2017 році змінився порядок фінансування, зокрема, закладів охорони здоров’я.
У 2017 році медичну субвенцію спрямовували на видатки місцевих бюджетів для оплати поточних видатків закладів охорони здоров’я. Однак тепер в переліку таких поточних видатків не згадуються поточні видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв [5].
Тож видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв закладів охорони здоров’я не проводитимуть коштом медичної субвенції.
У 2017 році для оплати комунальних послуг та енергоносіїв медичних закладів була передбачена додаткова дотація. Законотворці назвали її «дотація з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення переданих з держбюджету видатків з утримання закладів охорони здоров’я».
У складі медичної субвенції й надалі передбачений резерв коштів, обсяг якого не може перевищувати 1% загального обсягу медичної субвенції.
За приписом Закону про Держбюджет-2017 залишки коштів за медичною субвенцією на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів. Вони можуть використовуватися у наступному бюджетному періоді з урахуванням цільового призначення субвенції та на оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я [5].
Змінилися також і коефіцієнти коригування частки обсягу медичної субвенції для місцевих бюджетів (табл. 1).
Таблиця 1
Розмір коефіцієнтів коригування частки обсягу медичної субвенції для місцевих бюджетів
Джерело: [4]
Таким чином, водночас зменшувати обсяг цільових коштів під час формування та затвердження відповідних місцевих бюджетів на планований бюджетний період заборонено.
У 2017 році до цільових коштів зараховувалися кошти для придбання лікарських засобів, виробів медичного призначення, лабораторних реактивів для стаціонарних спеціалізованих закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в т. ч. для лікування онкологічних захворювань [5].
На фінансування субвенцій для забезпечення видатків установ медичної сфери, які належать до повноважень місцевих бюджетів, було спрямовано 13,6 млрд. грн. [4].
Проте, одним із недоліків діючого механізму фінансового забезпечення охорони здоров’я є невідповідність бюджетних коштів, які надходять з державного бюджету місцевим у вигляді медичної субвенції, реальній потребі розпорядників бюджетних коштів, які надають медичні послуги, у фінансових ресурсах. Таку ситуацію можна пояснити тим, що, незважаючи на доволі прозорий механізм розрахунку медичної субвенції для окремих місцевих бюджетів, при визначенні фінансового нормативу бюджетної забезпеченості медичної субвенції для зазначених бюджетів не конкретизовано алгоритм розрахунку такого показника як загальний обсяг медичної субвенції для усіх місцевих бюджетів на планований бюджетний період [2].
При розрахунку медичної субвенції не враховується також реальна потреба в коштах для лікування хворих методом гемодіалізу в зв’язку з різною кількістю таких хворих у регіонах України.
Проте в умовах інтеграції України у світову економічну спільноту забезпечення населення країни якісними медичними послугами суттєво залежить від ефективності реалізації державної політики у галузі охорони здоров’я, підвищити яку можливо шляхом розв’язання розглянутих вище проблем з урахування таких рекомендації [3, c. 264]:
– першочергово необхідно розробити та затвердити державні соціальні стандарти і нормативи надання медичної допомоги населенню в амбулаторно-поліклінічних і лікарняних закладах з метою конкретизації алгоритму розрахунку загального обсягу медичної субвенції для усіх місцевих бюджетів на планований бюджетний період;
– у формулу розрахунку медичної субвенції окремим елементом доцільно включити видатки для лікування хворих з порушенням функції нирок методом гемодіалізу, або передбачити окрему субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам для лікування такої категорії пацієнтів.
Виходячи з цього можна сказати, що в Україні конче необхідне реформування галузі охорони здоров’я. Реформа фінансового забезпечення охорони здоров’я України має відбуватися в рамках загальноприйнятних в Європі принципів соціальної рівності, справедливості і солідарності під час організації і надання медичних послуг.
Список використаних джерел:
1. Горин В.П. Формування фінансових ресурсів охорони здоров’я в контексті виконання критеріїв економічної безпеки / В.П. Горин // Наукові записки. Серія «Економіка». – 2015. – № 23. – С. 216–221. 2. Данилишин Б.М. Децентралізація управління в Україні: з чого почати / Б.М.Данилишин // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kontrakty.ua. 3. Дем’янишин В. Г. Планування і фінансування видатків на охорону здоров’я: методологія і практика: монограф. / В.Г. Дем’янишин, Н.Л. Замкова, Т.Д. Сіташ. – Вінниця: ПП Балюк І.Б., 2014. – 264 с. 4. Офіційний сайт Міністерства охорони здоров’я [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.moz.gov.ua. 5. Офіційний сайт Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.
_____________________
Науковий керівник: Качула Світлана Валентинівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів, Університет митної справи та фінансів
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter