Поняття сталого розвитку (від англ. sustainable development) є доволі суперечливим, оскільки об’єднує два протилежні розуміння: сталість (стійкість) (в англійських першоджерелах поняття «sustainable» включає: «sustain», що означає підтримувати, не давати згаснути, перерватися, та «able» – той, що має здатність) і розвиток (рух уперед) (поняття «development» однозначно вказує на розвиток, еволюцію, зростання, покращення, вдосконалення). А розвиток – це процес руху, якому не притаманне поняття сталості, яке дане словосполучення виконує в концепції сталого розвитку.
Термін «сталий розвиток» з’явився у 1987 р., в доповіді «Наше спільне майбутнє» («Our Common Future»), підготовленій спеціалістами Всесвітньої комісії з питань навколишнього середовища і розвитку, на чолі з Г. Х. Брунтланд (G. H. Brundtland), основними напрямками забезпечення позитивних змін в навколишньому середовищі є: формування перспектив, що стосуються населення, навколишнього середовища і сталого розвитку; створення системи прийняття рішень для управління навколишнім середовищем; вирішення проблем енергетики, промисловості, населених пунктів і міжнародних економічних відносин в аспекті навколишнього середовища і розвитку [8].
Трактування сутності поняття «сталого розвитку» наведено у табл. 1.
*Узагальнено автором на основі джерел : [2, 5, 6, 7, 9]
Відповідно, сталий розвиток можемо визначити, як регульований процес гармонізації продуктивних сил, соціальних, економічних і екологічних складових, спрямованих на використання, збереження та поетапне відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей й досягнення відповідної якості життя людей. Державне регулювання у багатьох наукових працях визначається і як функція державного управління, що визначається нечіткою визначеністю наукових поглядів щодо взаємозв’язку цих понять.
Ю. М. Козлов розглядає державне регулювання як встановлення нормами адміністративного права певного режиму різного роду діяльності в сфері державного управління (управлінської, господарської, соціально-культурної), який відповідає інтересам суспільного розвитку; забезпечення його суворого дотримання адміністративно-правовими засобами; захист прав та інтересів учасників регульованих суспільних правовідносин [4, с. 527].
Щодо державного регулювання у вузькому розумінні, то можна виділити декілька підходів до його тлумачення: як засіб керівного впливу на організаційно не підпорядковані виконавчому органу, що здійснює регулювання об’єкти, включаючи також інші виконавчі органи [4, с. 527]; як цілеспрямована діяльність уповноважених державних органів, їх посадових осіб та окремих недержавних утворень, що полягає у здійсненні комплексних заходів, спрямованих на практичну реалізацію державної політики [1, с. 6].
Узагальнюючи точки зору щодо поняття «державне регулювання» та здійснюючи певну класифікацію найтиповіших підходів до розуміння цього явища, зводить їх до того, що державне регулювання: система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних державними структурами і громадськими організаціями; вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами; майже всі функції держави, пов'язані з економічною та економіко- соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи; політика, яка через застосування державою спеціальних заходів впливає на поточні ринкові події; сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин; одна із форм державного впливу на економіку, яка ґрунтується на законодавстві, реалізується встановленням і застосуванням державними органами правил; одна із функцій державного управління [3, с. 55].
Відповідно, державне регулювання сталого розвитку, можемо визначити, як, підтримуючу, компенсаційну та регулюючу діяльність держави, що реалізується на основі теоретико-методологічних засад (доктрин, концепцій, цінностей, принципів, орієнтирів, мети, цілей) через систему організованих, цілеспрямованих, комплексних дій (заходів) та механізмів їх досягнення (засобів, методів, важелів та інструментів впливу) і спрямована на створення сприятливих умов та середовища впливу задля забезпечення збалансованого розвитку економіко-соціо-екологічного середовища (економічного зростання, досягнення соціальної стабільності, підвищення рівня глобальної конкурентоспроможності країни в умовах забезпечення екологічної стабільності), через стимулювання інноваційних процесів, раціональне використання наявних ресурсів, розвитку екосистеми, що мають на меті покращення якості та підвищення рівня життя населення.
Список використаних джерел:
1. Вознесенська О. А. Механізм державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації / О. А. Вознесенська // Часопис Академії адвокатури України – 2010. – №7. – с. 1–6
2. Гутман Г. В. Управление региональной экономикой / Г. В. Гутман. – М., – 2001. – с. 176
3. Добровольская В. Государственное регулирование предпринимательской деятельности: понятие и обоснование / В. Добровольская // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №8. – с. 54–58
4. Козлов Ю. М. Административное право : учеб. для студ. вузов / Козлов Ю. М., Овсянко Д. М., Попов Л. Л. ; под ред. Л. Л. Попова. – М. : Юрист, 2002. – 697 с
5. Сигов И. И. Региональная экономика (понятийный аппарат) / И. И. Сигов. – СПб., 2000. – С. 65–66.
6. Сталий розвиток суспільства [Текст] : навч. посіб. / авт. : А. Садовенко,Л. Масловська, В.Середа [та ін.]. — 2 вид. — К.: [б. в.], 2011.— 39с.
7. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Дж. Е. Стігліц; пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. – К.: Основи, 1998. – 854 с.
8. Our Common Future. Lecture of the International Commission on Environment and Development (1987) [Electron. resource]. – Mode access: http://www.channelingreality.com/Documents/Brundtland_Searchable.pdf.
9. Transparency International по Индексу непрозрачности 2010 (http://transparency.org.ru/CENTER/DOC/OpacityIndex2001.doc).