Статус соціальних наук в країнах з командною економічною системою був надзвичайно високим. Це визначалося їх ідеологічним навантаженням, оскільки їх основною метою було доведення переваг соціалізму, визнання експлуататорської ролі світового імперіалізму та необхідності боротьби з ним. Економічні ідеї визнавалися правильними, якщо в їх основі була методологія «Капіталу» К.Маркса, і такими, що фальсифікують істину, якщо погляди суперечили марксизму. У 90-ті рр. 20 ст. почався певний «переворот» у викладанні економічної теорії в Україні, визнання плюралізму в розвитку економічної науки, засвоєння світової практики викладання на основі «мейнстріму» - неокласики. Сьогодні виклад неокласичної парадигми в макро- мікроекономіці є основою знань студентів, що навчаються у ВЗО.
Але початок 21 ст. продемонстрував певні труднощі у викладі економічної науки, які в більшості випадків мають методологічний характер. Математизація, моделювання, захоплення кількісними параметрами, орієнтація на «передбачувальну силу» привели економічну науку до того, що вона стала нездатною зв’язати дослідження з реальним життям. Вивчення сучасної економіки потребує гнучкої методології, збагачення її прийомами і принципами інших соціальних наук. Ігнорування впливу соціальних факторів (справедливість і несправедливість в суспільстві, соціальна оцінка, доброзичливість і недоброзичливість людей, агресивність) призвело до того, що економічна наука стала відображенням лише «пост–аутичної», а не «нової» економіки, яка сформувалася на початку 21 ст. Вивчення соціальних складових суспільства довгий час вважалося прерогативою інших наук – соціології, психології, філософії, аж ніяк не економіки. Необхідність використання методологічних досягнень інших наук в економічному аналізі стала очевидною.
Найбільш продуктивним можна вважати зв’язок між економікою і психологією. Недбале відношення до економічно – психологічних знань має негативні наслідки. Відомою є спроба католицьких місіонерів «цивілізувати» жителів Центральної Африки – пігмеїв, племені, що існує за економіки привласнювального типу і живе в тропічних джунглях. Їх переселення на відкриту місцевість, спроба залучення до обробки землі мали неочікувані наслідки. Люди, що жили в сутінках тропіків, не змогли пристосуватися до яскравого сонячного світла. Це виклика́ло хворобу очей і необхідність приймати анальгетики, що спочатку зумовило звикання до певних медичних препаратів, а потім - до наркоманії. Цим людям було неможливо пояснити значення права власності на землю та її плоди. Для пігмеїв користуватися всім цим – не значило їх вкрасти. «Наркомани і злодії» не вписувалися в соціум. Невдача цього експерименту коштувала життя невинним людям, і свідчила про економіко – психологічну безграмотність на рівні макросистеми [1, с. 39 – 40].
На стику економіки, психології, нейробіології народилися такі напрями як економічна психологія, поведінкова економіка, експериментальна економіка, нейроекономіка. Продуктивність об’єднання економіки і психології визначається предметами цих наук. Якщо економічна наука вивчає людську поведінку як співвідношення між цілями та обмеженим засобами, які можуть мати різне використання (за класичним визначенням англійського економіста Л.Роббінса [2, с.196]), то психологи визначають предмет своєї науки як вивчення психологічних механізмів і процесів, що лежать в основі поведінки людини [3, с.486].
Ще з початку свого становлення економічна наука була тісно пов’язана з психологією. Спроби поєднання відносяться до 18 – 19 ст. Так, засновник економічної науки А. Сміт припускав, що поведінка людини і прийняття нею рішень може прямо залежати від психологічних факторів, таких як «чесність», «справедливість», «самовпевненість». Введене ним поняття «споживної вартості» відображає суб’єктивні уявлення про корисність товару. Австрійська школа, яку ще називають психологічною, використовує образ людини, що при прийнятті економічних рішень керується суб’єктивними уявленнями про затрати і вигоди. Англієць У.С. Джевонс незалежно від К. Менгера – засновника австрійської школи - розробляє економічну теорію корисності, розглядаючи економіку як симбіоз задоволення і болю.
Психологи довший час не приділяли спеціальної уваги вивченню поведінки людини в сфері економіки. Французький соціолог Г.Тард у своїй статті 1881 р. стверджував, що він вперше у своїй 2-томній однойменній праці використав термін «економічна психологія». З його точки зору, економічна психологія займається психологічними основами економіки. Стаття довгий час лишалася забутою, лише в 1961р. соціолог Е. Хьюг підкреслив важливість ідей Тарда.
У США термін «економічна психологія» ввів американський психолог угорського походження Дж. Катона. Саме він почав використовувати психологічні теорії і методи для вивчення економічних проблем. Його внесок в економічну психологію головним чином базується на регулярних опитуваннях споживачів.
Публікація американських психологів Д. Канемана і А. Тверскі у 1979 р. – «Теорія перспектив: вивчення процесу прийняття рішень в умовах ризику» – знаменувала народження нового аналітичного напряму, що отримав назву «поведінкова економіка». З часом він сформувався в самостійну навчальну дисципліну. Проте деякі економісти визнають існування поведінкової економіки лише на рівні прикладів та інтуїції, наголошуючи що поки нема узагальненої базової теорії з чіткою архітектурою.
З самого початку поведінкова економіка була прямим викликом неокласиці. Характерною її рисою стало активне використання експериментальних методів. Вони показали, що реальна поведінка людей не має багато спільного з поведінкою неокласичної «економічної людини». Відповідно, прихильники поведінкової економіки відмовилися від загальноприйнятої моделі раціонального вибору. Напрацювання в цій галузі швидко отримали визнання, проникли в мейнстрім економічної науки, що привело до перебудови багатьох її розділів, використання в таких галузях науки як теорія споживчого вибору, фінансів, економічного розвитку, економіка права, макроекономіка, теорія ігор та ін.
Поведінкова економіка відрізняється від економічної психології, оскільки досліджує питання, ближчі до економічної теорії, але при цьому використовує методи, що дозволяють перевірити теорію емпіричними дослідженнями. А економічна психологія досліджує психологічними методами ситуації, що виникають в економічній і виробничій діяльності. Наприклад, як люди сприймають різні види реклами, або визначають цінність грошей, або чому люди більше заощаджують, і не готові розлучатися з готівкою; якою є мотивація до праці, який психологічний вибір професії та ін.
Поведінкова економіка відрізняється також і від експериментальної економіки, як ще одного нового напряму економічних досліджень, хоча межа між ними доволі умовна. Відмінність полягає в методологічних підходах. Поведінкова економіка вивчає індивідуальну поведінку, більше цікавиться когнітивними і поведінковими обмеженнями раціональності, а експериментальна економіка зосереджена на результатах міжособистісної взаємодії людей, і цікавиться можливістю подолання поведінкових обмежень за допомогою інституційних механізмів (тих чи інших «правил гри»).
Важливість вивчення поведінкової економіки полягає в реалістичному розумінні людської поведінки, підвищенні прогностичних можливостей економічної науки і посиленні її практичного застосування.
Ще одним важливим міждисциплінарним напрямом стала нейроекономіка, що зародилася у 1990-х рр. Її основним завданням є пояснення вибору через вивчення зв’язку активності нейронів головного мозку з поведінкою людини. Інструмент сучасної медицини – функціональна магнітно-резонансна томографія – став використовуватися в економічних дослідженнях. МРТ дає детальну інформацію про мозкові імпульси, і є найоб’єктивнішим мірилом того, до чого тягнуться люди. Підсвідомість значно краще за свідомість інтерпретує людську поведінку. Нейроекономіка має і своє практичне відгалуження – нейромаркетинг, як симбіоз маркетингу і науки про людину, що дає ключ до знання підсвідомих думок, почуттів, бажань, які змушують людину робити вибір.
Отже, економіка і психологія є різними навчальними дисциплінами. Але їх взаємодія в другій половині 19 ст. виявила цікаві феномени, аномалії, що характеризують людську поведінку більш поглиблено і близько до дійсності. Їх наукові розробки збагатили методологію обох наук і зміцнили взаємозв’язок теорії та практики.
Список використаних джерел:
1. Экономическая психология: социокультурный подход /под ред. И.В.Андреевой – СПб: Питер, 2000. – 512 с.
2. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций / Н.Е. Титова. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.
3. Психология:Учебник для экономических вузов /под общ. ред. В.Н.Дружинина. –СПб.: Питер, 2000. – 672 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter