Протягом останніх 10 – 20 років світова практика ефективно використовує декілька основних методик оцінки інноваційного розвитку країн, а саме:
1) європейську шкалу інновацій – Європейcьке інноваційне табло – European Innovation Scoreboard – EIS; 2) систему Всесвітнього економічного форуму – Глобальний індекс конкурентоспроможності – The Global Competitiveness Index – GCI; 3) систему індикаторів оцінки інноваційної діяльності Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР); 4) методологію оцінки знань Світового банку – Індекс економіки знань – The Knowledge Assessment Methodology – KAM.
Ефективність таких методик підтверджено практичною апробацією в країнах з різним рівнем розвитку економічних, соціальних і політичних відносин, а також іншими характерними особливостями.
Всесвітній економічний форум визначає національну конкурентоспроможність як здатність країни та її інститутів забезпечувати стабільні темпи економічного зростання, які були б стійкі в середньостроковій перспективі. За методикою цього форуму розрахований Індекс глобальної конкурентоспроможності – глобальне дослідження рейтингу країн світу за показником економічної конкурентоспроможності.
Представники Всесвітнього економічного форуму вказують, що конкурентоспроможність національних економік визначається численними і дуже різноплановими чинниками. Так, на стан економіки негативний вплив чинять неефективне управління державними фінансами і висока інфляція, а позитивний ефект можуть зробити захист прав інтелектуальної власності, розвинена судова система та інші заходи. Чинники, що визначають конкурентоспроможність економіки, по-різному впливають на економічні системи країн світу залежно від стартових умов і поточного рівня розвитку [1].
На відміну від європейської системи, що оцінює інноваційний потенціал тільки розвинених країн, експерти ОЕСР наводять дані й по окремих країнах, що не є її членами. Оцінка рівня інноваційного розвитку країни відповідно до методики ОЕСР здійснюється за наступними напрямками:
1) створення й поширення знань; 2) інформаційна економіка; 3) глобальна інтеграція економічної активності; 4) продуктивність і структура економіки [2].
У країнах Європейського Союзу фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку запроваджують міжнародні стандарти у сфері статистики науки і інновацій та узгоджують їх з окремими країнами та відомими міжнародними організаціями, такими, як ЮНЕСКО, Євростат, Рісіт (Іберо-американський інститут із статистики науки та інновацій).
Усі розроблені методики у вітчизняній та світовій практиці залежно від інформації умовно можна поділити на три групи: методики, що ґрунтуються на експертних оцінках; методики – на статистичній інформації; методики – на експертно-статистичних розрахунках. Але проблема усіх методик одна – визначення показників, за допомогою яких можна розрахувати інтегральний показник інноваційного розвитку регіону. Тому необхідно удосконалити систему показників, які характеризують інноваційний розвиток регіону, розробити методику збору інформації показників, за якими доцільно розраховувати економічні індекси інноваційного розвитку, а також методику їхнього розрахунку та аналізу на цій основі.
Список використаних джерел:
1.Індекс Глобальної конкурентоспроможності 2012 – 2013. – Базовий координаційний центр Українського національного Гріда, Інститут Теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України. – Доступ з: http://ung.in.ua/ua/news/62/.
2.The Global Competitiveness Report, 2005 [Електронний ресурс] – Доступ з: www.cordis.lu.
__________________________________
Науковий керівник: Юськів Богдан Миколайович, доктор політичних наук, кандидат економічних наук, професор, Рівненський державний гуманітарний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter