У сучасній практиці міжнародних відносин постає ряд актуальних проблем щодо ефективного використання інформаційних систем та технологій. Адже вони надають можливість ведення дипломатичних переговорів із застосуванням інноваційних підходів. Одним із найновіших інструментів міжнародних відносин вважають віртуальну дипломатію. Віртуальна дипломатія є порівняно новим явищем у сфері міжнародних відносин і тому існує потреба у виявленні законів та закономірностей в даній галузі знань.
Віртуальна дипломатія була впроваджена у 90-х роках минулого століття. Суть її полягає у використанні методів, технологій та інструментарію глибокого «м’якого ідеологічного впливу» на світову громадськість, на розбудову і масову свідомість, систему базових ідеалів і цінностей держав і політичних лідерів [1]. Як показує практика, застосування інформаційних технологій під час вирішення різних міжнародних питань може зіграти важливу роль. Яскравий приклад – це проведення Дейтонських переговорів , коли налаштувати зв’язок між учасниками конфлікту та залучити їх до переговорів у традиційному вигляді було неможливо через складність географічних умов. Ситуацію врятували інформаційні технології.
Як зазначав дослідник Греч О.М. віртуальна дипломатія, може стати в нагоді на різних етапах переговорного процесу. На форму переговорів вплинули досягнення інформаційного прогресу.
Інститут Миру США запропонував свій підхід до розуміння віртуальної дипломатії. Власне це форма зовнішньо - політичної діяльності, яка асоціюється з використанням глобальних інформаційно – комунікаційних мереж у міжнародних відносинах і охоплює практику міждержавних відносин і систему прийняття зовнішньо – політичних рішень, комунікація дипломатичних установ, які здійснюються за допомогою ІКТ у контексті ЗМІ, що відбувається у комп’ютерних і телекомунікаційних сферах [2].
Віртуальна дипломатія базується на мережевій політиці. До таких належать: Real Politic (політика урядових і не урядових організацій, які забезпечують міжнародне співробітництво у всіх сферах життєдіяльності світової спільноти), Kiber Politic (сфера кіберпростору, у якій головними акторами є неофіційні актори міжнародних відносин), NOO Politic (ноосферна політика, у якій підкреслюється вплив м’яої влади на ідеологію та цінності суспільства), Media politic.
Завданням віртуальної дипломатії є: забезпечення переваг для країни на міжнародному рівні. Це передбачає створення атмосфери довіри, роботу із цільовими групами, забезпечення політичних цілей засобами м’якої дипломатії і сприяння побудові ідеологічного, дружнього світу [3]. Інструменти віртуальної дипломатії дають змогу попередити кризові ситуації і вирішити спірні проблеми, зміцнити довіру до держави, створити альянси для протистояння; віртуальна дипломатія використовується для захисту власних економічних інтересів через вплив на політичних і економічних лідерів при прийнятті ними рішень про норми і методи регулювання внутрішнього або світового економічного простору; віртуальна дипломатія є засобом поширення ідеологічного впливу через пропаганду політичної культури.
Тим не менш варто відзначити, що хоча Інтернет дозволяє ефективно і економічно вирішувати багато проблем за допомогою доступних засобів – електронної пошти, створення і підтримки своєї сторінки в мережі, тощо. А простота і зручність зворотного зв’язку дають можливість швидко, оперативно вносити зміни в тактику і стратегію, що проводяться, говорити про повну заміну традиційної дипломатії віртуальною зарано. На даний момент, віртуальна дипломатія є лише складовою традиційних методів здійснення дипломатичної діяльності.
Дипломатія в інформаційну добу повинна об’єднати широкий спектр акторів, які можуть напряму спілкуватися з іноземними колегами без участі офіційних представників МЗС, що можливо завдяки мережі Internet.
Дж.Купер у своїй статті під назвою “Дипломатія в інформаційну добу[4] : наслідки для суті і управління” стверджує, що новий зміст дипломатії полягає в тому, що для аудиторій не існує більше чіткої різниці між внутрішніми і зовнішніми проблемами. Дипломатія в інформаційну добу повинна об’єднати широкий спектр економічних, соціально-культурних, екологічних, наукових та правових факторів.
Отже, на основі проаналізованих матеріалів, можна зробити висновок, що оптимальним та надійним видом ведення дипломатичних перегорів є віртуальна дипломатія, адже вона задовольняє наступні вимоги: надаються гарантії щодо безпеки даних (захист інформації має велику важливість під час дипломатичних переговорів); багатофункціональність; доступність на ринку інформаційних технологій.
Список використаних джерел:
1. Макаренко Є.А. Віртуальна дипломатія. Підручник / Макаренко Є.А., Піпченко Н.О. – К.: Центр вільної преси, 2010. – 302 с.
2. Grech O. Virtual Diplomacy. Diplomacy of the Digital Age. – University of Malta, 2006. – P. 37. - [Cited 2-Apr-2012] - Available from http://uscpublicdiplomacy.org/pdfs/Grech.pdf.
3. Кулік С. “Електронна дипломатія. Початок” [Електронний ресурс]/ С.Кулік //Режим доступу: http://www.ifap.ru/library/book532.pdf.
4. Нечет О. С. Розвиток віртуальної дипломатії в Україні [Текст]/ О.С.Нечет //Інформаційне забезпечення транскордонного співробітництва України.– Луцьк : СНУ імені Лесі Українки, 2013. –С. 82-85.
_______________________
Науковий керівник: Баранова Наталія Валеріївна, кандидат історичних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter