Індикатором ефективної діяльності будь-якого підприємства та прийняття оптимальних рішень щодо керівництва ним є управління та контроль рівня витрат. Тому стратегічним завдання сьогодення є організація обліку витрат, аналіз їх структури та на основі отриманих результатів розробка заходів для оптимізації їх рівня, і як наслідок збільшення прибутків підприємства.
В Україні методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» [1]. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності). Також в положенні визначені: значення основних термінів; критерії визнання витрат; склад витрат; розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності.
Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Об’єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат [1].
Отже, організація обліку витрат, калькулювання мають забезпечити контроль собівартості об’єктів витрат, з метою систематизації виробничого обліку. Вибір системи виробничого обліку та калькулювання залежить від технологічної організації підприємства. Етапами впровадження будь-якої системи обліку є: вивчення організаційної системи підприємства; проектування документопотоків; вибір відображення обліку та калькулювання в залежності від об’єкту витрат; вибір відповідного методу.
Враховуючи вид економічної діяльності підприємства і тип виробництва, особливості виробничого і технологічного процесу та інші організаційні моменти в управлінні та виробництві, визначаються методи обліку витрат на виробництво продукції та калькулювання її собівартості [2]. Методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції класифікуються у залежності від підходу до поділу витрат та виділяють наступні: за замовленнями (Job-order Costing); за процесами (Process Costing); калькулювання повних витрат (Absorption Costing); калькулювання змінних витрат (Variable Costing); калькулювання фактичних витрат (Actual Costing); калькулювання стандартних витрат (Standard Costing).
Отже, в залежності від об’єкту виробничих витрат у вітчизняній практиці виділяють два основних методи обліку витрат, а саме попроцесний та позамовний. Основною підставою для поділу цих методів є відмінність вибору первинного об’єкта аналітичного обліку витрат. Головною відмінністю попроцесного методу від позамовного - це використання декількох рахунків незавершеного виробництва «23» [2]. Для кожної її стадії відкривається свій рахунок незавершеного виробництва. Для обчислення собівартості одиниці продукції необхідно поділити зібрані по стадіям витрати на кількість виробленої продукції. При цьому готова продукція, яка була вироблена у звітному періоді дається в еквівалентних одиницях (Equivalent Finished Unit) (табл.1).
Таблиця 1. Методи калькулювання собівартості продукції
Розглянувши методичні підходи щодо організації обліку витрат, маємо відмітити наступні ключові моменти:
- методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 16 «Витрати»;
- основою організації обліку виробничої діяльності є економічно обґрунтована класифікація обліку витрат, а основні засади обліку витрат відображуються в обліковій політиці підприємства;
- основними складовими облікової політики, які підприємство має визначати самостійно є: перелік калькуляційних одиниць; методи калькулювання собівартості продукції; перелік і склад статей калькуляції; перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат.
Отже, реформування економіки та впровадження прогресивних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції покликані забезпечувати управлінців інформацією такого виду, яка б дозволила контролювати витрати та сприяти їх скороченню. Тому, з метою більш ефективної організації обліку витрат необхідно звернути увагу на застосування прогресивних методів, а саме калькулювання стандартних витрат (Standard Costing). Як свідчить світовий досвід, використання цього методу є доцільним, так як він спрямований на досягнення поставлених цілей підприємства, що є важливим компонентом максимізації прибутку.
Список використаних джерел:
1. П(C)БО16 «Витрати»: Наказ Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318 (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00 .
2. Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник /С.Ф. Голов. –К. : «Лібра», 2006. – 701 c.
3. Друри К. Управленческий учет и производственный учет/ К.Друри. – М.: Юнити-Дана, 2015. – 736 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter