Сьогодні конкурентоспроможність економіки країни визначається не обсягом природних і виробничих ресурсів, а насамперед інтелектуальним потенціалом та здатністю генерувати нові знання. Тому вдосконалення функціонування ринку освітніх послуг є необхідною передумовою практичної реалізації мети держави з соціально орієнтованою економікою до зростання життєвого рівня населення.
На функціонування ринку освіти негативно впливає нестабільне зовнішнє середовище, зокрема, політико-правові, демографічні, економічні та соціально-культурні чинники. Зміни в законодавстві, що ускладнюють доступ до вищої освіти, та сучасні демографічні тенденції обумовлюють негативну динаміку показників місткості ринку освітніх послуг та підвищення рівня конкуренції серед закладів і організацій, які їх пропонують.
Сучасне становище ринку освітніх послуг України потерпає від зменшення державного фінансування та реструктуризації, що зумовлюють зниження ефективності його функціонування. Основною вимогою економічного зростання системи вищої освіти є наявність відповідного людського капіталу, який забезпечить конкурентні переваги та підвищить роль та значення ринку освітніх послуг на сучасному етапі. Суб’єктами ринкових відносин, пов’язаними безпосередньо з реалізацією освітніх послуг, виступають покупці та продавці, які є економічно та юридично незалежними та мають можливість здійснювати рівноправні партнерські відносини. Продавцями являються навчальні заклади та освітні установи, які в сукупності формують освітній комплекс основною функцією якого є продукування освітньої послуги.
Оскільки, вищі навчальні заклади (ВНЗ) мають ринковий механізм функціонування, основна частина їх діяльності спрямована саме на здійснення навчального процесу, тому надання освітніх послуг є основним результатом діяльності ВНЗ. Для успішного функціонування ринку освітніх послуг необхідна наявність великої кількості ВНЗ, які створюватимуть конкурентні умови функціонування.
Кількість вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації в Україні на 2016-2017 навчальний рік становить 657 одиниць, що на 35,6% менше, ніж станом на 1990-1991 н.р. Про це свідчать дані Державної служби статистики України. Водночас, у порівнянні із 2015-2016 навчальним роком, кількість вищих начальних закладів I-IV рівнів акредитації скоротилась на 0,03% або на 2 одиниці. Також, за роки незалежності в Україні спостерігалося зростання кількості аспірантів та докторантів — на 51,5% та на 28% відповідно.
В Україні високі витрати на освіту, які лише зумовлюють вищий, ніж в інших країнах, відсоток людей з вищою освітою, однак не приводять ні до підвищення показників продуктивності праці, ні до задоволеності роботодавців якістю робочої сили. Історична причина цього — багато років при визначенні витрат на вищу освіту ігнорувалися демографічні тренди: спад народжуваності, урбанізація, а також реальні потреби економіки в кадрах з певним набором знань та навичок. Через відсутність гнучкої реакції на демографічні зміни у сфері вищої освіти сформувалася низка диспропорцій. Так, кількість дітей у віці 15-19 років скоротилася протягом 2000-2015 років на 41%, а кількість студентів — на 8%.
Поступове скорочення кількості абітурієнтів почалося із запізненням і було дуже повільним. Так, у 2013 році вищу освіту отримувало 4/5 української молоді. У 2016 році ситуація не змінилася, оскільки за статистикою вступу до ВНЗ потрапили 80% випускників шкіл порівняно з 50% у 2000 році.Через це існує суттєвий розрив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. 30% українців відчувають, що мають вищий рівень освіти, ніж потрібно для виконання роботи. Ще одна диспропорція — протягом 2010-2015 років загальна кількість студентів скоротилася на 33%, а кількість тих, що навчаються коштом держбюджету, — лише на 19%. У 2016 році більше половини зарахованих абітурієнтів — 51% від загального обсягу — навчалися за кошти держави порівняно з 38% у 2010 році. Кількість студентів на одного викладача, беручи до уваги денну, вечірню і заочну форми навчання, у 2015 році становила близько 11 осіб, тоді як середній показник для країн Європи у 2013 році — 15,4 особи.
Як бачимо, прослідковується тенденція до скорочення кількості студентів в українських ВНЗ, бюджетних місць та зростання кількості вітчизняних студентів за кордоном. Це спричинили різні фактори: більш розвинута і сучасна система освіти у західних країнах, найновіше обладнання, багатогалузеві методики, можливість безкоштовного навчання, перспективи у працевлаштуванні, високий рівень життя.
Число українців в іноземних університетах станом на 2014/2015 навчальний рік становило 59 648 осіб. Серед найбільш бажаних для навчання країн, як і раніше, залишаються Польща, Німеччина, Росія, Канада, Італія, Чехія, США, Іспанія, Австрія, Франція та Угорщина. Динаміка зростання з 2009 по 2015 роки склала 129%. Якщо порівнювати два останні роки, то приріст складає майже 29% або ж 13 266 осіб. Причому 2/3 цього приросту склали саме українці, які навчаються в польських університетах. Вони показали найбільш стрімке збільшення, як в абсолютному, так і відносному показниках, – з 14 951 до 22 833 особи. Також значний відносний та абсолютний приріст українських громадян на студіях демонстрували канадські, чеські та італійські університети.
Проаналізувавши тенденції та перспективи розвитку ринку освітніх послуг України можна стверджувати, що незважаючи на достатньо велику кількість та розгалуженість ВНЗ, сучасний його стан та системи вищої освіти в цілому супроводжується відповідними кризовими явищами. До найбільш негативних наслідків такого стану ринку освітніх послуг можна віднести наступні: невідповідність наукових розробок ВНЗ до попиту суспільства, що супроводжується різким зниженням знань випускників, міграція студентів до інших країн, повільна реакція на переорієнтацію та перепідготовку трудових ресурсів країни, особливо педагогічно-викладацького складу. Вони сприяють зниженню ефективності функціонування освітнього комплексу України, головна функція якого, забезпечення відтворення і пропозиції інтелектуального капіталу нації.
Список використаних джерел:
1. Башнянин Г.І. Сучасна вища освіта: тенденції та перспективи розвитку / Г.І. Башнянин // Науковий вісник НЛТУ України.-2012. - Вип.22.9. - С. 380-385.
2. Оболенська Т.Є. Маркетинг освітніх послуг: вітчизняний і зарубіжний досвід / Т.Є. Оболенська. –К. 2012.-208 с.
3. Скиба. М. Основні напрями державного регулювання освіти в України / М. Скиба. / Збірник наукових праць «Ефективність державного управління» - 2014. – Вип. 38. – С. 230-237.
4. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
5. Transparency International [Electronic resourse]. – Access mode: http://www.transparency.org.
6. Academic Ranking of World Universities 2013 [Electronic resourse]. – Access mode: http://www.shanghairanking.com.
_________________________
Науковий керівник: Баша І.М., доцент, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter