Однією з проблем розвитку економіки незалежної України з самого початку є взаємодія держави і приватного сектору при здійсненні економічної діяльності. В умовах дефіциту фінансових ресурсів необхідно створювати дієву систему, яка б забезпечувала ефективне залучення та використання інвестицій на потреби структурної перебудови економіки країни, що, в свою чергу, вимагає новітніх механізмів стимулювання економічної активності, у тому числі державно-приватного партнерства.
Так як, головним завданням держави є сприяти нагромадженню капіталу, формувати інвестиційні потоки та спрямовувати їх цільовим порядком на потреби структурної модернізації економіки, механізм державно- приватного партнерства зміг би відобразити роль держави та її впливу, домогтися спільними зусиллями інноваційних змін в економіці. Розвиваючи співпрацю держави і бізнесу, можна прийти до: 1) формування новітнього інституційного середовища; 2) створення внутрішнього бізнес-середовища; 3)напрацювання умов для сучасного розвитку, впровадження структурно-інноваційних зрушень – як основи для зростання конкурентоспроможності національної економіки. Нажаль, без державно-приватного партнерства прогресивний розвиток сучасної та ефективної економіки майже неможливий.[1]
Приймати участь у такій взаємодії можуть: місцеві і державні органи влади, комерційні підприємства і некомерційні організації. Учасників взаємодії державного та приватного секторів розділяють повноваження і відповідальність.
Основний принцип концепції взаємодії державного та приватного секторів полягає в тому, що держава визначає, в яких послугах і інфраструктурі вона має потребу, а приватні інвестори висувають пропозиції, які повинні найбільшою мірою відповідати вимогам держави.
Концепція взаємодії державного та приватного секторів реалізується в такому порядку: 1) розробка проекту, в рамках якого приватний сектор планує і частково управляє об’єктом інвестицій до завдань держави ; 2) фінансування інвестицій державою, зокрема у формі оплати послуг за використання інфраструктури; 3) укладання довгострокового договору, зміст і структура якого досить різноманітна.[2, с.6]
Способи і терміни платежу залежать від якості послуг і певних економічних подій. Розподіл поточних витрат може здійснюватися в договорах по-різному. Відповідно до цілей і результатів переговорів між партнерами обумовлюється перехід об’єкта інвестицій після закінчення терміну договору - в приватну або державну власність.
Отже, при взаємодії державного та приватного секторів держава виконує важливу роль, з одного боку, найважливішого користувача послугами, що надаються в межах проекту, а з іншого – суб’єкта, що встановлює рамкові умови його реалізації. Таким чином, державно-приватне партнерство розглядається як концепція, що дозволяє використовувати ресурси приватного сектора для розвитку інфраструктури , підвищити якість і збільшити обсяг суспільних послуг і позбавити державу від специфічних ризиків, пов’язаних з виконанням проектів та програм.
Список використаних джерел:
1. Данилишин Б. Державно-приватне партнерство – стратегічна форма взаємодії влади і бізнесу / Б. Данилишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article.
2. Сімак С.В. Державне регулювання процесів економічного і соціального розвитку/ Сімак С.В. // Сутність та інструменти реалізації взаємодії держави й бізнесу, 10.02.2014 р. – с. 6.
______________________
Науковий керівник: Євтушенко Ганна Іванівна, доцент, кандидат економічних наук, Університет державної фіскальної служби України
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter