Дистанційне навчання - новий освітній досвід, що з'явився в Україні зовсім недавно, але вже встиг отримати своє місце в педагогічному середовищі. Метою дистанційного навчання є надання освітніх послуг шляхом застосування в навчанні сучасних інформаційно-комунікаційних технологій за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями державних стандартів освіти[3]. Дистанційне навчання базується на принципі самостійного навчання студента, але в той же час це цілеспрямований процес інтерактивної взаємодії викладача і студента; це звичайне навчання, перенесене у віртуальний світ.
Повсюдне впровадження сучасних інформаційних технологій у повсякденне життя українських громадян слугувало каталізатором для розвитку процесів пов’язаних з дистанційним навчанням. Інтернет як джерело інформації давно вже став реальністю, а розвиток телекомунікацій, без яких ця форма навчання немислима, йде швидкими темпами. Середовище дистанційного навчання характеризується тим, що студенти в основному, а часто і зовсім, віддалені від викладача в просторі і в часі, в той же час вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікацій.
Трансформується роль викладача у навчальному процесі: поступово втрачає актуальність функція викладача як основного джерела інформації, він перетворюється на організатора, консультанта, керівника та експерта самостійної роботи студентів[1].
Навчання на відстані передбачає створення в навчальному закладі відповідної матеріально-технічної бази. Для організації дистанційного навчання в навчальних закладах України використовується певне програмне забезпечення (платформа Moodle). За допомогою цієї системи студент має можливість через Інтернет ознайомитися з навчальним матеріалом, який може бути поданий у вигляді різноманітних інформаційних ресурсів (текст, відео, анімація, презентація, електронний посібник), виконати завдання та відправити його на перевірку, пройти тестування, тощо. Викладач має змогу самостійно створювати електронні курси та проводити навчання, надсилати повідомлення студентам, розподіляти та перевіряти завдання, вести електронні журнали обліку оцінок, налаштовувати різноманітні ресурси курсу[2].
В поточному навчальному році через занадто високі ціни на газ українські виші почали експериментувати з навчальним процесом - у зимові місяці вони відміняють заняття або переводять навчання онлайн. Так, студенти КНУ імені Тараса Шевченка взимку більше часу навчатимуться самостійно. Найпростіше реалізовувати дистанційну форму навчання «Львівській політехніці». У цього вишу вже два роки є своя університетська мережа – «Віртуальне середовище». Воно працює, як соцмережа. Викладач має свій профіль, перелік всіх дисциплін, які він веде. Туди він може надсилати лекції, прикріпляти посилання на інші сайти. Студенти теж мають свої профілі, але вони нічого не створюють,однак можуть дивитись завдання, проходити тести, відповідати на питання, брати участь у семінарах відносно тих сторінок, до яких їх прикріпили.
Характерними особливостями дистанційної освіти є гнучкість, модульність, паралельність, дія на відстані, нові інформаційні технології. Незважаючи на безліч переваг, дистанційне навчання має і свої недоліки, основним з яких є висока вартість побудови системи дистанційного навчання.
Висновки. Дистанційне навчання - не електронний варіант очного або заочного навчання - це альтернатива, ні в якому разі не заміна, традиційній освіті, покликана забезпечити доступність освіти при збереженні його якості.
Список використаних джерел:
1. Інформаційний вісник. Вища освіта №17/2005.
2. Сайт Українського центра дистанційного навчання. www.distance-learning.com.ua.
3. Положення про дистанційне навчання , режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0703-13.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter