Облікову політику можна охарактеризувати як вибір методик, прийомів і способів ведення бухгалтерського обліку, які обираються із наведених в нормативних документах з методології бухгалтерського обліку в межах загальних правил і принципів його організації.
Визначення терміну «облікова політика» в законодавстві України наведене у статті 1 Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в пункті 3 розділу І Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності [1; 2].
Аналіз поглядів науковців щодо трактування категорії поняття «облікова політика», свідчить, що у всіх визначеннях облікова політика – це сукупність елементів: способів, принципів, методів обліку, які приймаються на конкретному підприємстві залежно від умов його господарської діяльності і не суперечать загальноприйнятим.
Незважаючи на те, що бухгалтерський облік регламентується загальними нормативними документами для всіх підприємств, у кожного з них можуть бути різні цілі та завдання. Рекомендації, допустимі для управління одним підприємством і корисні для нього, можуть бути шкідливі або некорисні для іншого. В зв’язку з цим є актуальним розгляд різних підходів до так званої оптимізації фінансово-господарської діяльності, основу якої, вважає науковець, і повинна складати обрана підприємством облікова політика.
Повноваження власника підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один варіант. Облікова політика підприємства формується на підставі запроваджених національних П(С)БО і полягає у виборі принципів, методів і процедур, пов’язаних з оцінкою чи обліком статей звітності. Отже, структура облікової політики складається з трьох взаємопов’язаних елементів: принципів, методів і процедур (рис. 1).
Отже, кожне підприємство, виходячи зі специфіки своєї діяльності, має право обирати ті варіанти обліку, які забезпечать найбільш повну реалізацію функцій управління. У цьому випадку облікова політика виступає специфічним елементом нормативно-правового регулювання обліку на рівні підприємства, що поєднує в собі альтернативу державного регулювання та самостійності підприємств.
Список використаних джерел:
1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. – Закон України № 996-XIV від 16.07.1999 [Електронний ресурс] / Сайт «Законодавство України» офіційного веб-порталу Верховної Ради України – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-14.
2. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/archive/main?cat_id=293533.
_______________________
Науковий керівник: Фабіянська Вікторія Юхимівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри аудиту та державного контролю Вінницького національного аграрного університету
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter