В умовах розвитку та становлення ринкової економіки в Україні держава потребує грошової підтримки, залучаючи при цьому всі можливі ресурси. Так, з одного боку, позичковий капітал здійснює відновлювальну функцію у вигляді забезпечення необхідними ресурсами галузі, які найбільш потребують їх, у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання, але в той же час, це призводить до збільшення державного боргу.
Саме тому особливої актуальності набуває здатність держави до своєчасного та повного виконання своїх боргових зобов’язань без суттєвого накопичення додаткового боргу, проведення його реструктуризації чи списання з одночасним забезпеченням прийнятного рівня економічного зростання [1].
Так, під державним боргом розуміють суму зовнішніх та внутрішніх запозичень держави, відсотків за користування ними, а також наданих гарантій за кредитами [2, с.381]. Зовнішнім державним боргом виступає загальна сума заборгованості уряду кредиторам за межами України. Якщо розглянути зовнішній державний борг в динаміці, то станом на 30 вересні 2017 року він становить 1 025 001 млн. грн., в розрахунку на 1 людину – 24 005 грн. В порівнянні з 2016 р. ці цифри зросли відповідно на 4,37% та 4,5%. При цьому гарантований державою зовнішній борг – 298 284 млн. грн., на 1 людину – 6 986 грн. [3]. Управління зовнішнім державним боргом вимагає особливої уваги, адже обслуговування саме цього боргу означає відтік фінансових ресурсів закордон.
Задля ефективного управління державним боргом доцільно розглянути етапи його формування. Вітчизняні науковці виділяють сім етапів формування державного боргу в Україні. На нашу думку, нинішній стан справ у зовнішньому позичанні дозволяє виділити восьмий.
Перший етап формування державного боргу припав на 1991-1994 роки та відзначився безсистемним характером зовнішніх запозичень. На внутрішньому ринку основним кредитором був Національний банк України. Головні чинники впливу на зростання обсягів державного боргу - розірвання виробничих зв’язків через вихід України зі складу Радянського Союзу, введення власної грошової одиниці.
На другому етапі (1995-1996 роки) вперше було прийнято рішення про випуск державних цінних паперів – облігацій внутрішньої державної позики, що дозволило відмовитися від кредитів Національного банку, які фактично були прихованою емісією. Окрім того, набуло розвитку і фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок казначейських векселів.
Третій етап (1997 рік - перша половина 1998 року) відзначився активним запозиченням на внутрішньому та зовнішньому ринках. Так, протягом 1997 року було отримано 610 млн. дол. США на покриття дефіциту бюджету та реалізацію державних програм. Для спрощення умов виходу на міжнародний ринок капіталу у квітні 1998 року укладено угоду з американським рейтинговим агентством Duff & Phelps Credit Rating Co («DCR»).
Четвертий етап (друга половина 1998 року – 2000 рік): на кінець 1998 року припав термін погашення значної суми державного боргу, в той же час, вітчизняна економіка характеризувалася загостренням кризових явищ. У цей період вперше здійснено низку операцій із реструктуризації державної заборгованості, що дозволило уникнути дефолту.
П’ятий етап (2001-2007 роки) відзначався виваженим підходом до формування державного боргу. Цей період характеризувався зменшенням співвідношення обсягів державного боргу та ВВП як за рахунок зростання економіки, так і ефективного підходу до проведення боргової політики.
Шостий етап (2008-2009 роки) є періодом загострення світової фінансової кризи, падіння вітчизняної економіки, зростання дефіциту державного бюджету та погіршення боргової безпеки через стрімке нарощування державного боргу (за рахунок випуску ОВДП для збільшення статутних капіталів банків та поповнення Стабілізаційного фонду; отримання першого траншу позики Міжнародного валютного фонду; знецінення національної валюти).
Сьомий етап (2010 – 2014 роки) характеризується посиленням боргового навантаження на економіку України, що обумовило зниження довгострокових та короткострокових кредитних рейтингів країни. На період 2012-2013 років припав термін погашення значної частини боргу за стабілізаційними кредитами, отриманими від МВФ у 2008-2009 роках, що продукує необхідність залучення додаткових коштів на сплату попередніх боргів [4; 5, c. 284; 6, c. 147].
Восьмий етап (2015 рік по теперішній час) характеризується як раз зростанням зовнішніх запозичень, що певною мірою зумовлено збільшенням певних статей видатків Державного бюджету. Так, з моменту анексії Криму та початку збройного конфлікту на Сході нашої держави, особливої актуальності набувають збільшення видатків на військову та правоохоронну діяльність, на соціальний захист населення з одночасним скороченням доходів у державний бюджет на цих частинах нашої країни. Динаміка росту зовнішнього фінансування та певних видатків Державного бюджету України зображена на рис. 1. та табл. 1.
Аналізуючи дані рис. 1 і табл.1, встановлюємо, що зовнішнє фінансування державного бюджету України у 2015 році зросло більше ніж у двічі в порівнянні з 2014 роком. Також, видатки на оборону у вказаному періоді зросли приблизно вдвічі. Видатки на громадський порядок, безпеку і судову владу зросли на 18,3%, видатки на соціальний захист населення та соціальне забезпечення на 22,3% в аналогічний період, та продовжують зростати у 2016 році.
Продовжуючи залучати зовнішні позики, за планами уряду нашої держави, до кінця цього року Україна мала отримати 12 траншів МВФ на загальну суму 15 млрд. дол. США. Але фактична кількість позик наразі втричі менша. Це пояснюється довготривалим процесом розробки та прийняття реформ, котрі вимагають умови кредитування МВФ.
Водночас, варто пам’ятати, що погашення зовнішнього боргу призведе до відтоку фінансових ресурсів закордон, на відміну від внутрішнього, в випадку якого кошти залишаються у вітчизняній фінансовій системі. Так, у 2019 році Україна має почати погашати єврооблігації, які вона випустила в процесі реструктуризації, проведеної в 2015 році. На це необхідно 3,8 млрд. дол. США. Загалом країна повинна витратити 8,9 млрд. дол. США на погашення зовнішнього державного боргу протягом 2017–2019 років.
Виходом із даної ситуації є пошук потрібних ресурсів усередині держави. Проте внутрішні можливості, особливо фінансовий ринок, занадто обмежені, в силу недостатнього розвитку вітчизняного фондового ринку. Традиційно зовнішній держаний борг України переважає над внутрішнім.
Зважаючи на значну кількість проблем, пов’язаних з особливостями виникнення та погашення державного зовнішнього боргу України, актуальними завданнями боргової політики держави являються розвиток вітчизняного фондового ринку з метою здійснення позик на внутрішньому ринку та розроблення стратегії управління державним зовнішнім боргом, в якій повинні бути чітко окреслені цілі, завдання, очікувані результати. При цьому слід розробити показники, на основі яких буде здійснюватися оцінка доцільності та ефективності використання зовнішніх позик, виходячи із загальної суми державних позик та державного боргу.
Не менш важливим є вибір найбільш результативного напряму здійснення зовнішніх запозичень, тобто, пріоритетних сфер національної економіки інноваційно-інвестиційного спрямування, які б забезпечили стійкий розвиток національної економіки та, відповідно, скорочення зовнішнього боргу.
Список використаних джерел:
1. Лондар С.Л., Лондар О.С. Державна боргова політика України в контексті досвіду постсоціалістичних країн-членів ЄС: монографія/ за редакцією Федосова В.М. – 2016. – 242 с.
2. Безштанько Д.В. Сутність державного боргу та основні проблеми управління державною заборгованістю в Україні // Д.В.Безштанько, О.І.Стирська// Молодий вчений. – 2015. – №2. – С.378-382.
3. Державний борг України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.cost.ua/budget/debt/.
4. Сідельникова Л.П. Податкові та позичкові фінанси: фіскальна філософія вибору: монографія / Л.П. Сідельникова. - Херсон: Грінь Д.С., 2010. - 436 с.
5. Макар О.П. Вдосконалення системи управління державним боргом як передумови економічного зростання / О.П. Макар // Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. праць. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.1. – С. 284-290.
6. Мних А.М. Сучасні способи оптимізації боргової політики України для оздоровлення економіки / А.М. Мних // Облік і фінанси АПК : наук.-виробн. журнал. – 2010. – № 4. – С. 147-149.
7. Офіційний сайт Міністерства фінансів України - https://minfin.com.uа.
_______________________
Науковий керівник: Лютий Ігор Олексійович, доктор економічних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter