У наш час світ живе у постійних реформуваннях та нововведенях. Україна не є виключенням, саме тому застосовуються нові управлінські технології, такі як аутсорсинг. Одностайного визначення даного поняття не має, вони всі принципово різняться. За Т. Лисенко це «організаційне рішення, яке полягає в передачі як окремих функцій , так і бізнес-процесів для виконання зовнішніми організаціями з метою оптимізації всіх видів ресурсів і концентрації зусиль на основному виді діяльності» [1].
У загальному вигляді аутсорсинг означає змогу певної організації вибрати пріоритетний вид своєї діяльності та акцентувати увагу на ньому, оновному та найбільш важливому. При цьому інші другорядні функції можуть передаватися професійним партнерам. Отже, можна сказати, що в основу аутсорсингу вкладено принцип поділу праці.
Окрім цього, аутсорсинг має низку переваг, за що і цінується в усьому світі, наприклад:
– забезпечення ефективної організації ведення фінансової та управлінської діяльності;
– значна економія часу та навантаження в плані виробництва й управління виробничим процесом;
– залучення вже підготовленого персоналу є швидшим, ефективнішим та надійнішим способом ведення бізнесу, проте тільки тоді, коли дана послуга має тимчасовий характер;
– залучення незалежних експертів, надання оптимальних рекомендацій у визначенні та вирішенні проблем, які раніше не розглядалися;
– підвищення рентабельності підприємства з подальшим виходом на нові економічні та бізнес-арени;
– стимулювання НТП як рушійного інструменту розвитку інноваційного потенціалу підприємства.
Однією із основних перешкод на шляху активного впровадження аутсорсингу в межах України є відсутність чітких визначень процесів аутсорсингу та їх нормативно-правового регулювання, контролю та відповідальності за порушення. У той же час у законодавстві визначено економічну взаємодію через укладання договорів, а також те, що кожен має право займатись підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом.
Також існують деякі перепони на шляху повного функціонування українського аутсорсингу. До них належать [2]:
1) ризиковане економічне середовище, оскільки на даний час національна економіка знаходиться в стані постійних змін;
2) складність із закупкою технологій, які за кордоном коштують у рази дешевше;
3) небажання ставати підприємцями у сфері аутсорсингу, оскільки звикли працювати, не розкриваючи свої секрети, на іноземного власника бізнесу;
4) відсутність основної мети ведення бізнесу в реалізації аутсорсингу, оскільки всі сфери діяльності підприємства розраховані здебільшого на короткострокові проекти та не мають перспективи на розвиток.
Отже, поняття аутсорсингу тільки починає поширюватися в Україні та має суттєвий потенціал для ефективного функціонування в ії межах.
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] – 2017. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page14.
2. Перспективи розвитку аутсорсингу в Україні // Гунько В. А., Паламаренко В. Ю. // Східна Європа: економіка, бізнес та управління – 2016. – с. 123-124.
________________________
Науковий керівник: Супруненко С.А., кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту Університету державної фіскальної служби України
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter