Сільські території Південного регіону (Миколаївська, Одеська, Херсонська області) відрізняються певними історичними, природно-географічними, соціально-економічними, демографічними та соціокультурними особливостями. Нова історія регіону, включаючи сільські території як його складову, пов’язана з його перебуванням тривалий період часу у складі Російської імперії, а потім – Радянського Союзу. Етнічний склад населення характеризується значною часткою росіян, болгар, гагаузів, молдован та інших нетитульних етносів. Сільські території регіону мають вихід до Чорного та Азовського морів, річкове сполучення по Дунаю з європейськими країнами, вихід до державного коридору з Молдовою та Румунію. В рельєфі територій переважає хвиляста рівнина, регіон має достатню забезпеченість сільськогосподарськими угіддями, характеризується континентальним й посушливим кліматом з теплим літом, помірною зимою, з кількістю опадів від 330 до 450 мм. Щільність сільського населення регіону є однією з найменших в Україні. Одним з провідних міжгалузевих комплексів є агропромисловий. Сільські території регіону спеціалізуються на виробництві таких видів сільськогосподарської продукції як зерно, соняшник, овочі, фрукти, виноград. Значне місце в економіці регіону займає харчова промисловість. Так, обсяги її виробництва в Одеській області складають 37% від загального обсягу промислової продукції [1, с. 74].
Сільські території регіону, й в першу чергу Одеської області, характеризуються значною етнічною мозаїчностю. До сільського територіального субрегіону, в якому компактно розселенні етнічні меншини (болгари, молдавани, гагаузи) складають більшість населення, належить Українське Придунав′я (південні райони Одещини).
Отже, за переліченими ознаками, сільські території Південного регіону ідентифікуються як складні природні та соціально-просторові утворення, що мають певну регіональну та іншу специфіку, поліфункціональну спрямованість розвитку й відповідний імідж.
Проте в суспільній свідомості склався дещо спотворений образ сільських територій цього регіону, як переважно оздоровчо-рекреаційних територій, з їх курортно-туристичною й рекреаційною спеціалізацією, який знайшов відповідний відбиток у бренді цих природних та соціально-просторових утворень.
Безвідносно до тих чи інших оціночних суджень щодо сформованого бренду більш принциповим є питання, що стосується природи самого бренду. Його підґрунтя складають не стільки заходи рекламного та репутаційного характеру, сільські психологічні характеристики, що пов’язані з ментальністю населення. Ці характеристики все ж таки більшою мірою дотичні до сфери послуг, які надаються на сільських територіях Південного регіону, ніж до будь- якої іншої діяльності, що відбувається в їх межах.
Справа в тому, що в людській ментальності більшою мірою закріпляються ті особливості об’єкта ідентифікації, які мають не опосередковане, а безпосереднє відношення до тієї чи іншої особи. Звісно, у пам’яті та свідомості середньостатистичного українця відклався образ Південного регіону як приморського, а не агропродовольчого. Це значною мірою пов’язано зі структурою ментальності, яка містить емоційну, когнітивну та поведінкову складові. Перший пласт ментальності як соціально-психологічного феномену, за О. Павловим [2, с. 140], представлений сферою підсвідомості, психіки та когнітивною сферою, другий (сутнісний) – духовною сферою та сферою образів, третій (функціональний) – сферою діяльності.
Образна сфера (образна формула), як система знаків, символів, стереотипів, архетипів, міфів включає два-три об’єкти території, що є найбільш виграшними з точки зору умовного зовнішнього відвідувача візуальні та пам’ятні репрезентації [3, с. 6, 8].
Такими виграшними об’єктами Південного регіону є об’єкти оздоровчо-рекреаційного, курортного та туристичного призначення, що перебувають у приморській прибережній смузі його сільського простору. До них відносяться, у тому числі, й унікальні дестинації винного туризму, серед яких – єдиний в Україні Центр культури вина «Шабо» й відповідний музей, розташовані в Білгород-Дністровському районі Одеської області [4, с. 227–231].
Отже, представлений ментальний образ сільських територій Південного регіону виступає як їх певний бренд, що презентує ці території.
Список використаних джерел:
1. Смоквін М. В. Стан та основні напрями розвитку підприємств харчової промисловості Одеської області / М. В. Смоквін // Адаптивні стратегії розвитку підприємств харчової промисловості в умовах мінливого світу: матеріали наукового симпозіуму з міжнародною участю (19 травня 2017 р., м. Одеса) / за ред. О. І. Павлова. – Одеса: Астропринт, 2017. – С. 74–77.
2. Павлов А. И. Идентификация и классификация сельских территорий: теория, методология, практика: монография / А. И. Павлов. – Одесса: Астропринт, 2015. – 344 с.
3. Замятин Д.Н. Геокультурный брендинг территории: методология и методика / Д.Н. Замятин // Библиотечное дело: геокультурный брендинг. – 2015. – № 4 (238). – С. 5–10.
4. Басюк Д.І. Теоретико-методологічні основи управління розвитком винного туризму в Україні: дис…д-ра екон. наук; спец.: 08.00.03 – Економіка та управління національним господарством / Д.І. Басюк. – К.: Націон. ун-т харчових технологій, 2015. – 507 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter