Після переходу України на міжнародні стандарти обліку та звітності чимало запитань виникало в процесі та сутності амортизації основних засобів. Для постійного й безперервного функціонування виробництва потрібні, перш за все, засоби праці. Саме вони забезпечують сам процес виробництва, зберігаючи при цьому форму, і переносять частинами свою вартість на новостворену продукцію або виконану роботу. До таких засобів праці належать основні засоби. При їх раціональному використанні покращуються техніко-економічні показники роботи підприємства, його конкурентоспроможність та загалом фінансовий стан в економічний сфері.
На сьогоднішній день одним з основних питань у ринкових умовах підприємництва є підвищення ефективності використання основних засобів суб’єктів господарювання. Виходячи з цього, процес відтворення основних засобів має першочергове значення для їх раціонального розподілу і використання на підприємстві. Необхідною умовою для відтворення (відновлення) основних засобів у натуральному вигляді є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється за рахунок амортизації.
Питання сутності амортизації, вибір оптимального методу нарахування амортизації, та його вплив на відновлення основних засобів входить до кола наукових інтересів багатьох учених. Цій проблематиці, зокрема, присвячено праці вітчизняних науковців: А. Безуглого, О. Вієцької, С. Голова, Ю. Іванова, В. Мельника, М. Недашківського, Т. Підлісецького, В. Савчука, А. Соколовської, А. Фукса, В. Хмелевського, М. Чумаченко, Н. Шем`якіної та інших [3].
Загалом величина амортизаційних відрахувань показує ступінь зношеності об’єктів основного капіталу. Терміни «знос» і «амортизація» згадуються в П(С)БО 7. Так, знос основних засобів – сума амортизації об’єкта основних засобів з початку його корисного використання, а амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) [1].
Для нарахування амортизації використовують низку методів, які значно відрізняються один від одного. До них належать: прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий метод.
Основною проблемою є те, що при зарахуванні об’єктів основних засобів на баланс підприємства, необхідно визначити найдоцільніший метод амортизації для кожного окремого об’єкта з урахуванням очікуваних економічних вигод, які будуть отримані від його використання. Для цього необхідно здійснити розрахунки за всіма методами для кожного об’єкта. Даний процес вимагає наявності кваліфікованих кадрів на підприємстві, потребує багато часу та матеріальних затрат. Тому, на підприємствах, як правило, в більшості випадків, використовується прямолінійний метод нарахування амортизації для всіх об’єктів, перевагою якого є простота в розрахунку та застосуванні, а недоліками є те, що він не враховує моральний знос об’єкта та збільшення з часом витрат на підтримку об’єкта в робочому стані [2, с. 66].
Також не менш важливою проблемою є місцями недосконале викладення інформації в П(С)БО 7. Наприклад: Амортизація основних засобів починає нараховуватись з наступного місяця після введення їх в експлуатацію. Пункт 29 П(С)БО 7 каже, що «нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт став придатним до корисного використання». Але придатними до використання також можуть бути капітальні інвестиції, що знаходяться на складі і не потребують монтажу.
Таким чином, для майбутнього вдосконалення амортизаційної політики необхідно:
1. Запровадити фінансовий контроль за цільовим використанням амортизованої вартості, при використанні підприємствами нелінійних методів нарахування амортизації.
2. Модернізувати та вдосконалити документальне оформлення порядку нарахування та розподілу амортизаційних коштів.
3. Впровадити окреме Положення, яке регламентувало б вибір методу амортизації, залежно від критерій відповідно класифікованої групи основних засобів.
Отже, вирішення наведених проблем дозволить підприємствам об’єктивно обрати більш або менш доцільний підхід нарахування амортизації, цим самим вирішить проблеми, пов’язані з переоцінкою необоротних активів та дозволить формувати й раціонально використовувати амортизаційний фонд, і загалом ефективно проводити амортизаційну політику.
Список використаних джерел:
1. Наказ Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" № 92 від 27.04.2000 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00.
2. Левченко О. П. Проблеми організації обліку основних засобів та шляхи їх вирішення / О. П. Левченко. // Журнал "Молодий вчений". – 2017. – №1. – С. 684.
3. Гладій І. О. Амортизація основних засобів: економічна сутність та методи нарахування / І. О. Гладій. // Освіта і наука. – 2012. – №13. – С. 724.
____________________________
Науковий керівник: Калусенко Валентина Вікторівна, викладач вищої категорії Ірпінського державного коледжу економіки та права
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter