Кожна міжнародна організація має власну класифікацію країн за рівнем соціально-економічного розвитку. ООН виділяє три типи країн: економічно високорозвинені, країни, що розвиваються та з перехідною економікою.
Наразі до групи країн, що розвиваються, відносять приблизно 141 державу Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, де мешкає ¾ населення світу. У зв’язку з колоніальним минулим, головною їх особливістю є слаборозвинута економіка і невисокий рівень соціально-економічного потенціалу. Це стало глобальною проблемою, адже займаючи велику частину Земної кулі, вони не в змозі повністю використовувати свої можливості, рівноправно брати участь у міжнародній політиці та торгівлі, що уповільнює розвиток світового господарства.
Різницю між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, зазвичай визначають за найбільш об'єктивним критерієм – індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП), який розраховується на основі середньої тривалості життя, рівня освіти і реальної величини середніх доходів населення. За цією формулою країни світу поділяються на чотири групи: з дуже високим, високим, середнім і низьким ІРЛП. За даними табл. 1 можна зробити висновок, що країни, які розвиваються мають переважно середні або низькі показники ІРЛП. Однак, протягом 2013-2015 рр. простежується збільшення показників як розвинених держав, так і країн, що розвиваються. При цьому, незважаючи на величезний розрив між даними, останні показують більш активну підвищувальну тенденцію. Це пов'язано з тим, що розвинені країни вже достатньою мірою досягли свого ліміту, в той час як у країнах Третього Світу залишився невикористаний потенціал, а, отже, і можливості для майбутнього зростання економік і технологій.
Розглядаючи окремо кожен показник ІРЛП, можна прийти до висновку, що слабка економіка країн, що розвиваються, спричиняє проблеми і в інших сферах життя (за табл. 2). Наприклад, велику частину населення складають неграмотні люди, адже тривалість найдовшого навчання становить не більше 3-4 років, ВНД на душу населення не перевищує приблизно 2 тис. дол. США на рік, а середня тривалість життя коливається від 50 до 60 років.
Країни, що розвиваються, постачають на світовий ринок найбільші обсяги сировини і палива, але залежать від імпорту готової продукції, оскільки не мають власної сформованої промисловості, сільського господарства та інфраструктури. Для цих держав головним елементом іноземних надходжень став приватний капітал, проте розвинені країни і ТНК не поспішають розміщувати передові технології, віддаючи переваги філіям. Підбиваючи підсумок, можна сказати, що розвиненим країнам економічно вигідно використовувати потенціал менш розвинених держав (дешева робоча сила і сировина), не надаючи підтримки для їх подальшого розвитку. Проте, незважаючи на вимушене уповільнення темпів зростання, у найближчі десятиліття можна буде спостерігати зміну структури країн світу, оскільки багато країн Третього Світу змінять свій статус.
Наочним прикладом можуть стати Нігерія, В'єтнам і Бангладеш, які, за версією PwC очолять рейтинг швидкозростаючих економік світу. За прогнозами, до 2050 року їх середньорічне зростання ВВП складе 5,4%, 5,3% та 5,1% відповідно. Така динаміка дозволить Нігерії наростити ВВП до $7,3 млрд. (у 2014 році – $1,05 млрд.), В'єтнаму до $3,4 млрд. (у 2014 році - $509 млн.), а Бангладешу - до $3,37 млрд. (у 2014 році - $536 млн.). [2].
Таким чином, неоднорідність країн за рівнем та темпами розвитку наразі є однією з найгостріших проблем у світовому господарстві.
Список використаних джерел:
1. UNITED NATIONS DEVELOPMENT PROGRAMME [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org – Загол. з екрану.
2. PWC Україна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.pwc.com/ua/uk.html – Загол. з екрану.
|