Процес реформ на шляху до децентралізації та євроінтеграції України зумовив актуалізацію розвитку тих галузей економіки, які можуть в короткотривалій перспективі дати поштовх соціально-економічному зростанню регіонів та поліпшенню інвестиційного іміджу країни в цілому. Зокрема це стосується розвитку туристичної індустрії. Проте довгий час до туристичної галузі у країнах пострадянського простору ставились не як до економічної індустрії, а як до галузі соціальної (неприбуткової) сфери.
Потенційний обсяг ринку української туристичної індустрії за умов ефективної державної політики підтримки та розвитку в’їзного і внутрішнього туризму може становити близько 10 млрд. доларів США [4, с. 68]. Однак більшість управлінців як загальнодержавного, так і місцевого рівня поки не сприймають туристичну сферу як галузь економіки, що призвело до другорядного значення стратегічного планування у сфері туризму та відсутності комплексного розуміння розвитку галузі. До 2016 року на державному рівні не існувало Центрального органу виконавчої влади, а також жодного структурного підрозділу у складі будь-якого Міністерства КМУ, які б відповідали за державну політику у сфері туризму та курортів, не існувало також стратегії та цільової програми туристичного розвитку країни. Це спричинило відсутність ґрунтовної аналітики розвитку галузі, а також якісних та кількісних прогнозів на наступний період.
Потенційні туристичні можливості України безмежні, проте національна туристична індустрія протягом тривалого часу відчуває на собі вплив таких негативних чинників: відсутність державної політики у сфері туризму, стратегії і програми розвитку туризму та курортів; багаторазова трансформація центрального органу виконавчої влади у сфері туризму; невиконання глави 16 «Туризм» Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014-2017 рр.; нехтування міжнародним досвідом розвитку туризму; територіальні втрати та воєнні дії на території України; нестабільність у політичному та економічному житті.
Усі ці чинники негативно вплинули на потік іноземних туристів до України, який за останні роки зменшився майже удвічі. Як наслідок, відбулося значне скорочення питомої ваги туризму у структурі ВВП України, у тому числі доходів від туристичних послуг та послуг готелів, туристичного збору, валютних надходжень, інвестицій у туристичну інфраструктуру, робочих місць.
На сьогодні через брак якісних маркетингових заходів у світовому інформаційному просторі майже відсутня об’єктивна та актуальна інформація про Україну, зокрема про різноманітність її туристичних ресурсів. У результаті Україна стрімко втрачає популярність як туристична держава, оскільки в уяві потенційних туристів складається враження про повномасштабну війну в державі, а вся країна сприймається виключно як гаряча точка.
Іншим соціально-економічним критерієм оцінки динаміки та соціально-демографічних характеристик туристичного потоку регіону є дані Державної прикордонної служби України про візитерів, які перетнули кордон держави протягом певного періоду. За даними Державної прикордонної служби, в Україну за 2016 рік прибуло 13,6 млн. осіб, що хоч на 8,7% (6,3 млн. осіб) більше, ніж за попередній 2015 рік, але все одно складає всього 55% потоку 2012 року. Що стосується динаміки візитерів з інших країн, то найбільш різке зменшення потоків відвідувачів спостерігалося у 2014 році. Найбільше це стосується візитерів з Російської Федерації, кількість яких у 2015 році становила 25% від потоку 2012 року [2]. Доцільне порівняння саме з 2012 роком, так як у цей рік спостерігалася найбільша кількість туристів по всім регіонам України (пов’язано з проведенням футбольного Чемпіонату Євро-2012).
Слід зазначити, що мова насамперед йде про візитерів, а не про туристів. Візитери – це більш ширше поняття, яке включає у себе всіх осіб, які прибули у певну дестинацію, у тому числі з туристичною метою. Так, за даними Державної прикордонної служби лише 1,3% візитерів прибули в Україну у 2016 році з туристичною метою. Але методика підрахунку туристів потребує вдосконалення, адже такі цілі подорожей, як ділова, навчальна, релігійна, культурний і спортивний обмін фактично теж виступають різновидами туристичної індустрії. Крім того, більше 95% візитерів вказали «приватну мету», яка теж може включати споживання туристичного продукту та/або туристичних послуг.
Для повноти картини туристичної сфери України слід проаналізувати кількість виїзних туристів. Якщо брати співвідношення в’їзних та виїзних візитерів, то можна констатувати, що позитивне сальдо туристичних послуг спостерігалося лише до 2014 року. Починаючи з революційного для України 2014 року, кількість виїзних візитерів-громадян України вже була майже вдвічі більшою, аніж кількість в’їзних візитерів (іноземців). Це призвело до диспропорції на ринку туристичних послуг у бік виїзного туризму, за умов розвитку якого фінансові ресурси громадян України витрачаються на товари і послуги закордоном, зміцнюючи економіку інших країн.
За даними НБУ лише за 2015 р. українці витратили по безготівкових розрахунках закордоном 1,82 млрд. дол. США (у 2013 р. – 5,1 млрд. дол. США), тоді як іноземні громадяни витратили в Україні лише 4,4 млрд. дол. США (у 2013 р. – 5,7 млрд. дол. США) [3]. Враховуючи схильність українців розраховуватись готівкою, а іноземців – платіжними картками, диспропорція у витратах та негативне сальдо українських туристичних послуг є набагато більшими.
Водночас, найбільше іноземних громадян, які прибули у 2016 році до України саме з метою «туризм» (зазначали на державному кордоні), було з Росії, Туреччини, Ізраїлю, США, Німеччини, Великої Британії, Італії, Литви, Франції. Порівняно з 2015 роком кількість іноземних туристів збільшилась з Росії – у 24,3 рази, Туреччини – у 4 рази, Ізраїлю – у 7,6 рази, США – у 1,5 рази, Німеччини – у 2,9 рази, Великої Британії – у 2,1 рази, Італії – у 2,1 рази, Литви – у 17,4 рази, Франції – у 2,3 рази [2].
Що стосується візитерів з Російської Федерації, то їх кількість за останнє 5-річчя була найбільшою у 2013 році (10,285 млн. осіб), але знизилась у 2014 році у 4,4 рази (майже на 8 млн. осіб) у порівнянні з попереднім періодом [2]. Такий стрімкий спад насамперед пов’язаний з військовим конфліктом на Сході України, анексією Криму та запровадженням з 16.03.2015 р. нових правил перетину кордону для громадян РФ, а саме лише через міжнародні пункти пропуску та за пред’явлення закордонного паспорта. Відтік російських туристів, які становили майже половину в’їзного туристичного потоку в Україну, викликали необхідність антикризового переорієнтування туристичних потоків та пошук нових ринків для просування українського туристичного потоку.
Проаналізуємо динаміку виїзного туризму: найбільша кількість громадян України у 2016 році виїхала до Польщі, Росії, Угорщини, Молдови, Білорусі, Туреччини. У порівнянні з минулим періодом зростання кількості українських виїзних туристів спостерігається до Польщі на 6,4%, до Угорщини – на 18,5%, Туреччини – у 1,8 разів, Словаччини – на 17,3%, Румунії – на 26,4% та Єгипту – на 19,1%; зменшення виїздів спостерігалося до Росії – на 6,1%, Молдови – на 4,1%, Білорусі – на 16%, Німеччини – на 6,4% [2].
Зростанню в’їзних туристичних потоків до України сприяє той факт, що за рейтингом британської компанії Норра, Київ у 2016 році посів сьоме місце серед найдешевших столиць світу та відповідно третє місце у Європі (після Софії та Бухаресту). Водночас найпривабливішими (у співвідношенні кількості авіа-прибуттів та суми витрат) туристичними дестинаціями для громадян України стали Дубай, Париж, Барселона, Відень, Таллінн, Рига, Прага, Будапешт, Бангкок, Краків [5].
Що стосується внутрішнього туризму, то починаючи з 2014 р. спостерігалося пожвавлення на цьому ринку.
Причини зростання внутрішніх туристичних потоків: зниження соціально-економічного добробуту населення з одночасною девальвацією національної валюти гривні, що призвело до неспроможності подорожувати закордон; активізація національного туристичного бізнесу, переорієнтація бізнес-моделей та формування конкурентоспроможного національного туристичного продукту; загострення патріотичних почуттів українців, актуалізація потреби купувати українське та подорожувати Україною; створення потужних саморегулівних об’єднань та асоціацій у галузі туризму, таких як Асоціація гостинності України, Асоціація готельєрів України, Національна туристична рада тощо; формування туристичних активів громад, зацікавлених у створенні ефективного туристичного продукту своєї дестинації.
Проаналізувавши розподіл внутрішніх прибуттів за видами транспорту, отримаємо таке співвідношення: автобуси займають 83,54% пасажирських перевезень, залізниця – 16,05% перевезень, авіаційний транспорт – 0,33% перевезень та річковий транспорт – 0,041% [1, c. 801]. Якщо брати рейтинг внутрішніх напрямків продажу залізничних квитків, то найбільш популярними дестинаціями є: Київ, Львів, Харків, Дніпро, Одеса, Запоріжжя, Івано-Франківськ [5].
Дослідивши динаміку в’їзних туристичних потоків до України, можемо шляхом експертного аналізу та емпіричних досліджень виокремити наступні особливості сучасного стану розвитку туристичної індустрії України: відсутність комплексної державної політики у сфері туризму та курортів; переважання виїзного туризму над в’їзним; порівняно низька вартість національного туристичного продукту; недосконала система статистики для збору об’єктивних даних про реальний стан туристичної індустрії; мала частка категоризації готелів, не зважаючи на обов’язкову категоризацію; диспропорція за видами транспортних перевезень, із значним переважанням долі автобусних пасажирських перевезень та майже відсутніми морським та річковим судноплавством; нерозуміння туристичної галузі як економічної категорії, яка здатна приносити прибуток.
Причини погіршення соціально-економічного розвитку туристичної індустрії України: військовий конфлікт на Донбасі, революційні події із загибеллю мирного населення, терористичні акти 2014-2015 рр., що спричинили погіршення іміджу України серед потенційних туристів, низькі коефіцієнти рівня безпеки у світових рейтингах та відповідне зниження потоку іноземних туристів; значне зменшення російських туристів (займали перше місце до 2014 р.), спричинене військовими діями, анексією Криму та ускладненням контрольно-пропускного режиму; інформаційна війна проти України: дезінформація іноземних туристів, створення ілюзії повномасштабної війни та небезпечного перебування на прикордонних територіях; інституційна слабкість, а саме відсутність у 2014-2016 рр. центрального органу державної влади або структурного підрозділу будь-якого Міністерства КМУ, відповідального за формування і реалізацію державної політики у сфері туризму і курортів; відсутність державної стратегії розвитку туристичної індустрії країни, як наслідок – відсутність цільових програм та фінансування; нелояльне візове законодавство України по відношенню до розвинутих країн (громадяни заможних країни Азії, Близького Сходу, Китаю, Австралії та Нової Зеландії мають необхідність проходити дороговартісну та довгу бюрократичну процедуру для отримання української візи); несформованість туристичного продукту України для чітко визначених цільових аудиторій туристів; недостатність політики маркетингу та промоції туристичних ресурсів та туристичного продукту України; проблеми транспортного сполучення (незадовільна якість автомобільних доріг, застаріла логістика залізничних перевезень, монополія та завищені ціни на ринку авіаперевезень, відсутність інфраструктури річкових перевезень тощо); нерозвинена інфраструктура та низька якість сервісу (нестача категоризованих готелів, мінімальна кількість об’єктів, включених до світових он-лайн систем бронювання, відсутність швидкісного 4G-зв’язку та систем безготівкових розрахунків PayPal, Unicom тощо); відсутність ефективного механізму залучення інвестицій в галузь; недооцінка вигід від розвитку туристичної сфери на рівні місцевої влади; недостатність кваліфікованих кадрів у сфері розвитку туристичної галузі, відсутність кваліфікаційних вимог для спеціальності «Туристична діяльність»; застарілі стандарти туристичного сервісу (досі не імплементовано європейський стандарт EN 15565:2008 тощо).
Список використаних джерел:
1. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році». – К.: НІСД, 2017. – 928 с.
2. Офіційний сайт Державної прикордонної служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.dpsu.gov.ua.
3. Офіційний сайт Національного Банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.bank.gov.ua.
4. Романова А. На розвиток туризму! // Український туризм. – 2016. – № 3. – С. 68-69.
5. Самойлов Ю. Хто найдорожчий? А найдешевший? // Український туризм. – 2017. – №1. – С.21.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter