Наприкінці ХХ століття світ вступив у принципово нову епоху інформаційного суспільства та глобалізації економіки. Одним з ключових етапів процесу розвитку світової економіки є охоплювання найважливіших процесів, які пов'язані з інтернаціоналізацією, з посиленням конкуренції на міжнародному рівні, розвитком єдиної системи світового зв'язку та інформації.
Даний етап світової економіки характеризується принципами антитез. Говорячи про науково-технічний прогрес, ми бачимо, що з одного боку, це поява нових інформаційних технологій, які корінним чином змінюють систему економічних відносин, і в той же час, загострюються проблеми, які пов’язані з транспортними і комунікаційними зв’язками, що вагомим чином впливають на економіку. Також слід звернути увагу на інтернаціоналізацію, яка призводить до поглиблення співпраці між країнами і посилює їх взаємозалежність.
Виходячи з вище зазначеного, виникає інша проблема – це державний борг. Державам не вистачає коштів для нормального функціонування в сучасному світі, і через це виникає потреба в здійсненні безпосереднього запозичення коштів у урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів, і як наслідок, це призводить до появи і зростання державного боргу. Держава, прагнучи використати, якомога ефективно свої економічні і фінансові ресурси, «допускає» дефіцит бюджету, і для його покриття залучає додаткові кошти з інших внутрішніх або зовнішніх фінансових ринків [1]. Саме державний борг в цілому формує валовий зовнішній борг держави, який зростає зі швидкістю «сніжного кома».
Державний борг разом з приватним негарантованим державою боргом створюють валовий зовнішній борг країни, тобто загальний зовнішній борг держави [3].
Доцільно вказати, що контроль фінансових потоків можна фактично прирівняти до володіння інформацією. Н.Ротшильд стверджував, що «той хто володіє інформацією – володіє світом», то правило «гроші вирішують все», коли у тебе їх більше 90%, в даному випадку працює на всі 100%. Як відомо, в руках 1% населення грошей знаходиться більше ніж у решти 99% разом узятих. Головне завдання для них - організувати управління світом таким чином, щоб самим весь час залишатися в тіні.
Постають дуже важливі питання - Хто ж тоді править світом ?! Кому винні всі країни світу?! Варто поглянути на карту земної кулі, і можна переконатися, немає жодної країни, яка б не була винна мільярди доларів [2].
Найголовніші боржники, чий борг перевищує 400 млрд. дол. це Туреччина, Гонконг, Португалія, Сінгапур, Мексика, Данія, Греція, Індія, Росія, Бразилія, Фінляндія, Норвегія, Австрія, Швеція, Бельгія, Китай, Канада, Швейцарія, Австралія, Іспанія, Італія, Ірландія, Японія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція, Сполучене Королівство. Весь Європейський союз має зовнішній борг 17 трлн. дол., який практично рівний зовнішньому боргу США (17,9 трлн дол.) [7].
Тож в цілому, якщо говорити про борг усіх країн світу, то у сукупності він становить майже 90 трлн. дол. [6].
Можна стверджувати, що фактично, чим розвиненіша країна, тим більший борг вона має. Розглянемо, перш за все, США – її зовнішній борг перевищує навіть борг всього Європейського Союзу. І це в принципі суперечить стандартному розумінню про забезпеченість держави. США є провідним кредитором величезній кількості країн, але в той час є найбільшим боржником. Якщо ж говорити про Україну, то в списку боржників, вона посідає 46 місце за рівнем зовнішнього боргу, що становить 127,7 млрд. дол. [5].
Нагадаємо – борги потрібно повертати, і робимо такий собі «утопічний прогноз», якщо Україна повертатиме хоча б по 1 млрд. дол. в рік, то весь борг ми повернемо приблизно через 130 років (при цьому, жодного кредиту держава більше запозичувати не буде), і це навіть не враховуючи, що зовнішній борг майже постійно зростає, і як наслідок, ці 130 років поступово ставатимуть 150, 200 і т.д. [4].
Отже, всі провідні країни світу є боржниками. У результаті, можна впевнено стверджувати, що винні ВСІ. А кому ж вони всі винні? Чому ж країнам не списати взаємні борги, і таким чином не вийти з кризи. Але тут виникає інше питання, чи вірно ми розуміємо ситуацію, чи винні країни один одному. Виявляється, більшість країн винні третій стороні. І цією стороною виступає сукупна корпорація банків, серед якої і МВФ, і Світовий банк, куди входять і державні банки країн, і корпоративні та приватні банки. У результаті, виходить дійсно існують деякі талановиті люди, і всі країни світу винні їм трильйони доларів.
Загалом, глобальний борг усіх країн світу – це борг єдиній сукупній корпорації банків. А єдиній корпорації, бо алгоритм за яким діють всі його представники, однаковий, перш за все через те, що так вигідніше керувати світом, не змінюючи вже визначену стратегію, яка дає відповідний позитивний результат, а значить, і вплив їх на світову економіку може розцінюватися як вплив єдиної системи, яку за своїм бажанням налаштовує суб'єкт управління. Це все є нескінченно ідеальним кругообігом фінансів і товарів з послугами. У кінцевому рахунку, все повертається банку. Деякі скажуть, а що такого?! Економіка ж працює, товари йдуть від виробників до споживачів, все крутиться. Однак таке положення – віддає в руки корпорації лихварів і тих, хто нею опікується – повну владу над управлінням життям і смертю суспільства через управління його економікою.
Однак іноді трапляється бум, але це лише керована економічна криза, яка багатьом видається як стихійне лихо. Але щоб цей процес не носив масово помітний характер, доводиться вводити в обіг нові гроші, а цим займаються центральні банки країн, створюючи гроші, спочатку як боргові зобов'язання або міняючи експортну виручку на новостворену внутрішню валюту.
Багато хто запитає, то що ж робити?! Але найбільш безглуздим варіантом було б знищувати ці самі центральні банки країн, так як саме вони є «центром кровоносної системи» економіки країн, і саме від них залежить весь товарообіг. Але проблемою є позичковий відсоток, який знецінює гроші, зменшуючи їх платоспроможність, постійно викликає інфляції, і викликає перетік благ в одні руки. Позичковий відсоток у валютно-фінансовій системі забезпечує безальтернативний виграш лихварям, що б там не робили всі інші.
Щоб змінити цю ситуацію, і не попадатись у фінансові пастки, варто почати діяти на тому рівні, на якому кожен з нас може, аби оздоровити економіку як України, так і світу, в цілому.
Література:
1. Владимирова И.Г. Глобализация мировой экономики: проблемы и последствия – М.: Проспект, 2010. – 63-65 с.
2. Лондар С.Л., Тимошенко О.В. Фінанси. Навчальний посібник [Електронний ресурс], – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072012871/finansi/finansi
3. Круш П.В., Клименко О.В. Гроші та кредит [Електронний ресурс], – Режим доступу: http://pidruchniki.com/17810409/finansi/groshi_ta_kredit
4. IMF Global Financial Stability Report. URL: https://www.imf.org/en/Publications/GFSR/Issues/2017/03/30/global-financial-stability-report-april-2017
5. IMF World Economic Outlook. URL: https://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2017/update/01/
6. CIA World Factbook. URL: https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/
7. Statistics of the world. URL: https://www.iformatsiya.ru/
___________________________
Науковий керівник: Рамський А.Ю, доктор економічних наук, доцент, Київський університет імені Бориса Грінченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter