Реорганізація нафтогазової галузі України зумовлена інтеграцією ПЕК держави з східноєвропейськими країнами. Приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного співтовариства Україна вже у 2010 р. фактично стала асоційованим членом ЄС. Щоправда до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, тільки в частині енергоспівробітництва. Енергетичне співтовариство – це регіональне об’єднання країн Південно-Східної Європи, створене для забезпечення соціально-економічної стабільності та безпеки постачання енергоресурсами країн-учасниць і членів Європейського Союзу. По суті, енергетичні пакети – це набір директив Євросоюзу в сфері поставок газу та електроенергії, а також пов’язаних з ними нормативних актів.
Перший пакет було затверджено в 90-тих роках ХХ століття. 19 грудня 1996 року прийняли Директиву 96/92/ЄС Європейського парламенту й Ради щодо загальних правил для внутрішнього ринку електроенергії. 22 червня 1998 р. – Директиву 98/30/ЄС Європейського парламенту й Ради щодо загальних правил для внутрішнього ринку природнього газу. Прийняття Першого енергопакета було потрібне для підвищення ефективності енергосектора й конкурентоспроможності економіки ЄС загалом.
Для розвитку конкуренції на європейському енергоринку у 2003 р. було затверджено Другий пакет директив (директиви 2003/55/ЄС і 2003/54/ЄС – обидві від 26 червня 2003 р.), що скасовує перший. В основу Другого пакета закладено вимогу про необхідність поділу вертикально інтегрованих компаній. Це означає, що у секторі газу діяльність компаній, що транспортують газ, має бути відділена від діяльності з видобутку та дистрибуції газу. Поділ стосується у тому числі і бухгалтерської звітності, але не права власності.
Третій енергетичний пакет, що є логічним продовженням Другого, підготовлено Єврокомісією у 2007 р. Необхідність його розробки була зумовлена скаргами дрібних трейдерів, які заявляли, що великі енергоконцерни не дають їм доступу до розподільчих мереж. Прийняття цього пакета постійно відкладалося. Ситуація змінилася після «газової війни» між Росією і Україною на початку 2009 р. Росія, розпочавши газовий конфлікт, розраховувала переконати ЄС погодитися на будівництво газопроводів в обхід України. І деякою мірою їй це вдалося. Саме після цього конфлікту, що залишив Європу майже на три тижні без російського газу, було знято заперечення щодо будівництва «Північного потоку». Проте, давши згоду на його будівництво, в ЄС одночасно прискорили прийняття третього енергопакета. В липні 2009 р. його ухвалили. В силу Третій енергопакет вступив у 2011 р.
Головною особливістю нового пакета стала фактична заборона компаніям одночасно продавати і транспортувати газ та електроенергію. Щоб вирішити цю проблему, компаніям запропонували продати транспортні мережі або віддати управління ними незалежному операторові. Нові вимоги стосувалися не лише європейських фірм, а й компаній із третіх країн, що працюють з ЄС. Їх попередили, що в іншому разі вони можуть втратити доступ до європейського ринку. У Росії небезпідставно вважали, що Третій енергопакет спрямований проти «Газпрому» як головного постачальника газу в ЄС, що займається і видобутком палива, і його транспортуванням, і його продажом.
Крім вимоги про поділ бізнесу, в ньому також містяться зобов’язання надати третім сторонам доступ до газотранспортних потужностей, що серйозно перешкоджає планам Росії щодо газопроводів в обхід України. Наприклад, Єврокомісія обмежила «Газпром» у використанні «Північного потоку» на половину його потужностей. Керуючись нормами Третього енергопакета, ЄК зобов’язала операторів газопроводів NEL і OPAL, що з’єднують «Північний потік» із газовою інфраструктурою ЄС, резервувати до 50% їхньої потужності для доступу інших постачальників газу.
Наприкінці минулого року Єврокомісія представила для обговорення проект нового енергетичного пакету з промовистою назвою "Чиста енергія для всіх європейців". Цей документ відображає бачення того, за яким сценарієм ЄС може здійснити перехід до нового енергетичного майбутнього. Наразі це лише набір нормативних пропозицій та заходів, що охоплюють питання енергоефективності, відновлюваних джерел енергії, структури ринку електроенергії, правил постачання та регулювання. Однак вже скоро він може стати реальністю не тільки для європейців, але й для України.
Поки стартував тривалий процес консультацій, адже для запуску енергопакету потрібно, аби пропозиції Єврокомісії підтримали Європарламент та Рада ЄС. Принаймні, зараз можна стверджувати, що у тому чи іншому вигляді енергопакет набере чинності не раніше ніж через 2-3 роки. По-перше, ЄК пропонує скасувати пільги для відновлюваної енергетики, зокрема право першочергового включення таких потужностей до електромережі; по-друге, очікується збільшення залученості споживачів в енергоринок; по-третє, Єврокомісія пропонує збільшення цілі з енергоефективності. Такі прогресивні плани Єврокомісії в напрямку відмови від викопного палива у довгостроковій перспективі та розвитку ринку з максимальним залученням споживачів вкотре підкреслює для України – важливо зберігати належний темп реформування енергетичного сектору та розробляти детальні стратегічні плани розвитку галузі [1].
Список використаних джерел:
1 «Четвертий енергопакет: до чого варто готуватися ЄС та Україні», Андрій Білоус, експерт "DiXi Group" Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/01/23/7060444/.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter