Актуальність теми. На шляху розбудови демократичного суспільства в Україні основним завданням є утвердження принципів правової, соціально орієнтованої держави, що визнає людину, її права і свободи найвищою соціальною цінністю. Українська пенсійна система на сьогодні практично не відповідає вказаним принципам, є фінансово нестабільною, не забезпечує розмір пенсій відповідно до трудового внеску громадян і водночас створює умови для пільгового пенсійного забезпечення значної чисельності пенсіонерів.
Переважна більшість теоретичних положень щодо пенсійного страхування та перспектив його розвитку у пострадянських країнах розроблена у працях таких учених, як В. Плиса, А. Азриліян, О. Василик, Б. Гаврилишин, В. Грушко, та ін.
Разом з тим, незважаючи на широкий спектр досліджуваних проблем і не применшуючи вагомості внеску вказаних учених, слід зазначити, що питання реформування системи пенсійного страхування потребують більш глибокого опрацювання з урахуваннячм зарубіжного досвіду.
Постановка проблеми. Проблема пенсійного забезпечення в останні десятиліття стала нагальною для усіх країн у зв’язку з рядом економічних, демографічних, соціальних та інших причин, які ще більше загострилися в умовах сучасного економічного спаду. Зниження темпів зростання ВВП розвинених країн світу, старіння населення спричинили впровадження накопичувальних елементів і зростання ролі недержавних пенсій у забезпеченні доходів пенсіонерів. Слід відмітити й таку важливу тенденцію, як індивідуалізація пенсійних систем європейських країн, посилення зв'язку розміру пенсії з рівнем і тривалістю сплати страхових внесків. Всі ці проблеми є актуальними для України, тому долсвід їх вирішення в розвинутих країнах світу є надзвичайно важливий для становлення вітчизняної системи пенсійного страхування.
Результати дослідження. На сьогодні в країнах Європи домінують чотири основні моделі системи пенсійного забезпечення населення: континентальна (бісмарківська), англосаксонська (модель Беверіджа), скандинавська і південно-європейська [6]. Континентальна модель встановлює жорсткий зв'язок між рівнем пенсійного захисту та тривалістю професійної діяльності. Англосаксонська модель базується на принципах всезагальності й розподільної справедливості. Південноєвропейська модель сформована відносно недавно, її визначають як рудиментарну, перехідну.
У більшості розвинутих країн світу функціонує трирівнева пенсійна система. Наприклад, у США функціонують як державна, так і приватна пенсійні системи. Завдяки цьому можна отримувати три пенсії: державну, приватно-колективну за місцем роботи та приватно-індивідуальну шляхом відкриття особистого пенсійного рахунку. Проте є певні недоліки, які досить суттєво змінюють ситуацію. По-перше, американські пенсіонери виходять на заслужений відпочинок пізніше, ніж українці. По-друге, ідея державної пенсії – уберегти людей від бідності, а не покрити їхні потреби. По-третє, існує багато проблем з приватними пенсійними фондами, в яких заощаджені гроші знаходяться не в повній безпеці. Тому «важливою є роль страхових фондів, де американці зберігають заощадження» [4, с. 132].
Сучасна пенсійна система Великобританії – багаторівнева і вважається однією з найдосконаліших у світі. Значну роль у системі пенсійного забезпечення Великобританії відіграють страхові компанії, що надають безліч послуг з додаткового пенсійного забезпечення населення. Приватне пенсійне забезпечення поступово витісняє державне [8, с. 52].
Державна пенсія в Німеччині має розподільний характер і залежить від рівня зарплати і виробничого стажу. Працівник і роботодавець відраховують до державного пенсійного фонду однаковий відсоток, що становить 19,4% фонду оплати праці. Другий рівень – так звані «пенсії від підприємств». Третій рівень – турбота про свою старість приватним способом. Для цього прийнятні всі форми створення приватного капіталу. [1, с. 58].
Досвід функціонування пенсійного забезпечення у Швеції теж досить привабливий для нашої держави тим, що пенсія складається з трьох частин: 1) умовно-накопичувальної, тобто пенсії від доходів; 2) накопичувальної або пенсії від преміальних фондів; 3) гарантованої державою. Однак і в цій моделі є певні недоліки. Так, розмір пенсії в Швеції залежить не стільки від стажу і заробітку людини, скільки від ситуації на біржах і вдалого розміщення пенсійного капіталу [2, с. 99].
Аналіз зарубіжного досвіду показує, що найбільш вдалою для України може бути змішана трирівнева система, де пенсійне страхування відіграє виключно важливу роль.
Висновки. Отже, в більшості європейських країн спостерігається тенденція до впровадження накопичувальних елементів і зростання ролі недержавних пенсій у забезпеченні доходів пенсіонерів. В більшості розвинутих країн світу функціонує трирівнева пенсійна система. Недержавні пенсійні фонди в усіх країнах світу визнані найважливішими соціальними інститутами щодо поліпшення матеріального становища непрацездатних членів суспільства і мають високий рівень довіри громадян до пенсійної накопичувальної системи.
Література:
1. Гура М. Пенсійна реформа : виклик для України / за ред. М. Свєнчіцкі, І.Чапко, А.Єрмошенко. – К.: АДЦ Блакитної стрічки ПРООН, 2008. – 68 с.
2. Дарієнко А.А. Напрямки удосконалення пенсійного страхування в Україні / А.А. Дарієнко // Теоретичні та прикладні питання державо-творення. – 2012. – №3. – С. 93–105.
3. Калита Н. В. Формування систем приватного пенсійного забезпечення : світовий досвід і Україна / Н.В. Калита // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 6. – С. 49–55.
4. Кіндратець О. Пенсійна політика в країнах Заходу / О. Кіндратець // Право України. – 2004. – № 3. – С. 132–135.
5. Кондрат І. Ю. Пенсійне забезпечення в Україні й світі / І. Ю. Кондрат // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 19. – С. 204–208.
6. Мак Таггарт Г. Пенсійні системи світу : порівняльний аспект / Г. Мак Таггарт // Людина і праця. – 2011. – № 7. – С. 10–12.
7. Малютина Н.Н. Развитие системы пенсионного страхования в зарубежных странах / Н. Н. Малютина // Труд за рубежом. – 1995. – № 3. – С. 100–119.
8. Морозова О. Міжнародні стандарти побудови пенсійної системи / О. Морозова // Вісник Пенсійного фонду України. – 2010. – № 1(31). – С. 16–17.
__________________________________
Науковий керівник: Рудик О.Р., доцент кафедри фінансів грошового обігу і кредиту, ЛНУ ім. Івана Франка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter