Сьогодні в багатьох країнах, і перед усім в економічно розвинутих, екологічному туризму приділяється все більше зростаюча увага. Актуальність теми полягає в тому, що екотуризм, несе в собі великий рекреаційний потенціал. Завдання перед кожною державою полягає в тому, щоб якнайбільш раціонально та ефективно використовувати його в природоохоронних цілях.
Вивченням розвитку екологічного туризму займаються вітчизняні вчені у галузі туризму, зокрема і екологічного: О.Бейдик, В.Ємельянов, В. Явкін, І.Добрянська, О.Дмитрук, С.Дмитрук, Ю.Зінько, Т.Сиаль В., Харічков С.,С.Махлинець, Л.Тебляшкіна, М.Рутинський, Г.Міллер та ін.
Екологічний туризм включає всі види туризму, орієнтовані на збереження природного довкілля, зокрема заповідних ландшафтів, налагодження гуманних стосунків з місцевим населенням та органами самоврядування, поліпшення фінансово-економічного благополуччя регіонів.
У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння.
На думку Г.Міллера екологічний туризм, чутливий до навколишнього середовища, що включає вивчення природнього і культурного навколишнього середовища і має на меті поліпшення стану в цьому середовищі.
Стратегічна мета екологічного туризму - лімітована потребами збереження довкілля рекреаційна діяльність (мандрівки, екологічні екскурсії, екоосвіта тощо).Одне із основних завдань екотуризму - навчити людей любити і поважати природу, розуміти її закони, ставитися до неї свідомо і дбайливо. Туристичні готелі, кемпінги, курорти, які розташовані серед незайманої природи і де приділяють належну увагу питанням екології, збереженню природного ландшафту та культурної спадщини, стають все більш популярними і залучають нових, екологічно свідомих і підготовлених туристів.
Серед основних передумов зародження екотуризму провідну роль займає посилення через масовість туризму, антропогенного навантаження на природні і культурно-історичні туристські ресурси.
Враховуючи прогнозовані Усесвітньою туристською організацією (ВТО) показники розвитку туризму в XXI столітті, стає очевидним наростання суперечностей в питанні задоволення туристського попиту і раціонального використання туристських ресурсів.
Україна багата на різноманітні природні туристичні ресурси, що є важливою передумовою розвитку екологічного туризму. Це кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні ресурси, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі та ін.
Розвиток екотуризму в Україні при наявності потужної екотуристськой бази стримують політично-економічні й організаційні причини. До числа економічних причин відносяться:
1) відсутність необхідного початкового капіталу для фінансування робіт із створення екоцентрів, що приступили б до проробки всього комплексу питань, що відносяться до формування цільових програм екологічних подорожей;
2) незначність інвестицій в інфраструктуру екотуризму, що позначається на стані готельного, транспортного обслуговування туристів;
3) відсутність засобів на проведення рекламної компанії з метою притягнення уваги потенційних туристів до відвідання тих територій, що мають у своєму розпорядженні певну інфраструктуру для прийому, розміщення й обслуговування туристів.
Екотуризм слабко розвинутий в Україні як напрямок внутрішнього туризму -у нас ще не сформувався попит на даний напрямок туризму, дуже мало свідомих екотуристів, готові витратити кошти, час і сили на спілкування з природою та її захист. Наслідком цього є слабкий розвиток туристської пропозиції, у результаті чого нечисленні види внутрішнього екотуризму часто відносять до активного, паркового, пригодницького, екстремального та навіть соціального туризму, тобто такого, що необхідно підтримувати з державних засобів.
Підсумовуючи вище наведене можна визначити що екологічний туризм як інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.
Список використаних джерел:
1. Воробйова О.А., Харічков С.К. Розвиток рекреаційно-туристичної діяльності на територіях природно-заповідного фонду України / Воробйова О.А., Харічков С.К. //- О. ІПРЕЕД НАНУ, 2009. - 36 с.
2. Бочкарёва Т.В. Экотуризм: анализ существующего международного опыта/Т.В. Бочкарёва [Электронный ресурс] - 2010. Режим доступа: http://tourlib.net/statti_tourism/bochkareva.htm.
3. Смаль В. Туризм і сталий розвиток / В. Смаль, І. Смаль // Науковий вісник Львівського ун-ту ім. І. Франка. Серія: Географія. - 2005. - №32. - С. 163-173.
4.Зінько Ю.В. Проблеми зрівноваженого туризму у національних парках України / Ю.В. Зінько, В.І. Гетьман // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/zinko5.htm.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter