Для України, інформаційна економіка та суспільство якої за чверть століття незалежності зазнали значної трансформації, проблеми розвитку і використання людського капіталу набувають особливої актуальності, вирішення яких сприятиме ефективній інтеграції молодої держави в світове господарство, її конкурентоспроможності та функціонуванню в умовах відкритої ринкової економіки, що обтяжена кризовими явищами. Сучасний людський капітал як чинник розвитку інформаційної економіки формується за рахунок інвестицій у виховання, освіту, здоров'я, знання, підприємницькі здібності, інформаційне забезпечення, безпеку та економічну свободу населення, а також науку, культуру та мистецтво.
Визнання наукою та практикою людського капіталу основним фактором розвитку продуктивних сил суспільства, який відновлюється та сприяє відтворенню інших факторів, актуалізувало виокремлення теорії людського капіталу в рамках сучасної економічної теорії, а наукові методологічні і прикладні дослідження виникли з формуванням в ХХІ тисячолітті «економіки знань» [1, с. 165].
Поняття інформації тісно переплітається з поняттям людського капіталу. Можна сказати, що вони нерозривно та взаємодоповнюють одне одного. Інформація є рушійною силою людського капіталу. Вона дає спеціалістам та населенню навички та досвід життя, освіту, нагромадженні та поточні знання, формує та стимулює науку, інновації, пошук потрібних методів лікування та підтримки здоров'я, поточну інформацію, статистику, прогнози і плани, правила та орієнтири у житті тощо.
Поняття людського капіталу формувалось поступово: і як основний виробничий і соціальний фактор розвитку сучасного суспільства, і як економічна категорія людський капітал набув багатофакторного характеру.
Розвиток провідних країн світу привів до формування постіндустріальної, а потім і нової економіки – економіки знань, інновацій, глобальних інформаційних систем, економіки інтелектуальної праці, науки, новітніх технологій та венчурного бізнесу.
У рамках нової парадигми розвитку країн і світового господарства людський капітал зайняв провідне місце в національному багатстві (до 80% у розвинених країн) і в сукупному продуктивному капіталі.
Наукова спільнота гідно оцінила наукові дослідження та створені теорії людського капіталу для світової економіки і науки. За внесок в теорію людського капіталу були присуджені дві Нобелівські премії – Т. Шульцу в 1979 р. і Г. Беккеру в 1992 р., що свідчить про видатний внесок цих вчених в економічну теорію, а також про величезне значення людського капіталу на сучасному етапі розвитку світової спільноти.
Т. Шульц вніс істотний внесок у становлення теорії людського капіталу на початковому етапі її розвитку, її прийняття науковою громадськістю і популяризацією. Він зробив багато чого для розуміння ролі людського капіталу як основного продуктивного чинника індустріальної і постіндустріальної економік [3].
Г. Беккер переніс поняття людського капіталу на макрорівень. Людський капітал підприємства він визначив як сукупність навичок, знань і вмінь персоналу. В якості інвестицій в працівників Беккер врахував витрати на освіту та навчання. Беккер оцінив економічну ефективність освіти, перш за все, для самого працівника [2].
Сучасний людський капітал – це інтенсивний продуктивний і соціальний фактор розвитку і життєдіяльності суб'єкта, який нерозривно пов’язаний з людиною, з його інтелектом і менталітетом.
Однією з основних складових людського капіталу є інформаційна складова людського капіталу або інформаційний потенціал суб'єкта. Поняття інформації багатоваріантне і досі ясно не визначено. Інформація, на наш погляд, - це якість знання і відомості, створюванні і накопичені людством і реалізуються на практиці через людину. Тобто, у цьому сенсі, інформація – це складова людського капіталу. До складу інформації входять накопичені людством наукові знання, методи і технології їх освоєння та використання, досягнення техніки, виробництв, культури, медицини, політики, спорту.
Знання та інформація стають головним виробничим ресурсом, що забезпечує отримання доходу. Саме тому економіки розвинутих країн дедалі більше орієнтуються на новітні наукові дослідження і розробки, які є джерелом підвищення продуктивності та ефективності виробництва. Витрати на науку розглядаються як інвестиції у знання, що стали необхідною і обов’язковою умовою формування новітньої економіки знань, де головною продуктивною силою виступає людина із високим рівнем інтелекту та професійних здібностей, які у процесі реалізації капіталізуються і забезпечують тривалий ефект. Інвестиції у людський капітал сприяють економічному зростанню та технологічному розвитку, підвищенню ефективності й зайнятості.
Список використаних джерел:
1. Ільчук Л. Можливості та механізми «капіталізації» людського капіталу в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cpsr.org.ua/ index.php?option=com_content&view=article&id=285:-qq-&catid=29:2010-06-15-18-48-34&Itemid=35
2. Becker, Gary S. Human Capital. N. Y.: Columbia University Press, 1964.
3.Schultz, T. Investment in Human Capital. N. Y., 1971.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter