Сучасні умови становлення інноваційної економіки характеризуються глобальними змінами, зокрема, переходом від лінійних до мережевих інноваційних моделей, використанням концепції «відкритих інновацій», зміною функцій учасників інноваційного процесу тощо. У зв’язку з цим особливого значення набуває пошук нових механізмів кооперації зусиль учасників інноваційного процесу з метою перетворення наукового знання на інновацію та її комерціалізації.
У розвинутих країнах світу в останні роки значного поширення набув екосистемний підхід до вирішення проблем, пов’язаних із забезпеченням переходу до інноваційної моделі розвитку. Цей підхід передбачає побудову взаємовідносин між учасниками інноваційного процесу аналогічно природній екосистемі, розвиток якої відбувається завдяки взаємодії між її складовими компонентами. Концепція інноваційної екосистеми була розроблена американським науковцем Чарльзом В. Весснером. Головна її ідея полягає в тому, що перетворення наукового знання на інновацію вимагає кооперації зусиль різних учасників інноваційного процесу (університетів, приватних підприємств, венчурних фондів тощо), тобто інновації створюються колективно, в певному мережевому середовищі, сформованому з юридично незалежних учасників між якими існують формальні та неформальні домовленості. На думку автора концепції, саме кооперація забезпечує створення і дифузію потоків знань, а також їх трансформацію в інновації.
Основними складовими елементами інноваційної екосистеми є: «актори» (організації, від результатів діяльності яких залежить успіх інноваційного процесу) та «правила гри» (формальні та неформальні інститути, що забезпечують взаємодію в процесі перетворення наукового знання на інновацію та її комерціалізації). При цьому всі «актори» співпрацюють між собою, впливають на інших учасників і одночасно залежать від їхньої поведінки, а також різних інститутів. Перетворення ресурсів на нові унікальні продукти, ідеї та технології відбувається за умови об’єднання зусиль усіх учасників інноваційного процесу та постійної зміни конфігурації зв’язків між ними. Учасники інноваційних екосистем комбінують свої ресурси на взаємовигідних умовах, обмінюються спільними знаннями та працюють колективно з метою спільного досягнення інноваційних результатів. Вони створюють цінність, яку самостійно не міг би створити жоден з них.
Усі інноваційні екосистеми незалежно від рівня створення формуються з ініціативи учасників, мають високий ступінь самоорганізації, внутрішній механізм саморегулювання та достатній потенціал для саморозвитку, який формується в результаті безперервних оновлень, а також характеризуються децентралізованим способом прийняття рішень. В інноваційній екосистемі відносно автономною оперативною одиницею є інноваційний проект, який реалізується комплексно усіма учасниками мережі.
Загалом побудова інноваційної екосистеми країни передбачає: зміну характеру взаємовідносин між основними учасниками інноваційного процесу (перехід від конкуренції в інноваційній сфері до співробітництва та кооперації); перехід від лінійної моделі створення інновацій до нелінійної, де домінують динамічні горизонтальні зв’язки між учасниками інноваційного процесу; створення мережевого суспільства, яке передбачає однакові права кожного з учасників мати рівноправні відносини з іншими, а також незалежність від просторово-часових обмежень та витрат; колаборацію незалежних суб’єктів господарювання, зокрема, постачальників, конкурентів, покупців тощо.
Отже, головна ідея формування інноваційної екосистеми полягає в тому, що співпраця та об’єднання зусиль учасників інноваційного процесу забезпечує безперервне створення нового на основі компліментарного поєднання ресурсів, можливостей, компетенцій в різних комбінаціях, а відтак сприяє постійному нарощуванню інноваційного потенціалу країни.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter