На сьогодні однією з найбільш динамічно розвиваючих галузей економіки стало зростання впливу і ролі туризму. Унікальність розвитку інституту туризму полягає в тому, що жодна інша галузь економіки не володіє таким величезним потенціалом зростання (припускає широку розгалуженість і різноманіття послуг), генерування прибутку і залучення населення в виробництво (зайнятість).
Туризм сприяє розвитку і прогресу господарської діяльності багатьох регіонів та сприяє підвищенню їхнього соціально-економічного рівня, оскільки спираючись на світовий досвід, наприклад історії економічного розвитку Сінгапуру [1], чимало світових економічних регіонів ставлять внутрішній туризм на провідне місце по прибутковості.
З цього приводу О.Г. Зима зазначає, внесок туризму у світовій ВВП оцінюється приблизно у 5%., а у вирішення проблеми зайнятості трохи вище – близько 6-7% від загальної кількості робочих місць по всьому світу. Частка туризму у ВВП становить близько 2% для країн, де туризм є порівняно невеликим сектором, та більш ніж 10% для країн, де туризм є важливим елементом економіки» [2].
Однак слід констатувати, що туризм і санаторно-курортна сфера не отримали в Україні належного розвитку упродовж останніх десятиліть. Дослідниками неодноразово зауважувалось, що розвиток туризму може істотно вплинути на вихід країни з глибокої соціально-економічної кризи, згладити наслідки соціальної напруженості шляхом створення нових робочих місць, а також створити необхідні умови для відновлення моральних і фізичних сил населення, що визначає основу для підвищення продуктивності праці та економічного зростання.
У низці сучасних класифікацій туризму по цілям і функцій вживаються поняття «соціальні мотиви туризму» та «туризм із соціальними цілями». У контексті цього мова йде про звичайні поїздки для спілкування з друзями, однодумцями, з міркувань престижу і підтримки соціального статусу та про туризм, який пов’язаний з приналежністю до тих, чи іншим соціальних груп, і передбачає організацію контактів між їхніми представниками. Здебільшого соціальний туризм розрахований на людей зі звичайними туристськими потребами і мотивами та низьким прибутком.
Питання впливу розвитку туризму на проблеми управління людськими ресурсами, політику зайнятості, відтворення здоров’я як соціально-ринкового ресурсу життєздатності економіки є на сьогоднішній день найбільш значимими і в той же час найменш дослідженими.
Слід зазначити, що в країнах Європейського Союзу соціальний туризм асоціюється з бідними, а тому асоціюється з низькою прибутковістю бізнесу. Споживачами соціального туризму є люди, які потребує пільг соціального характеру.
Особливу увагу в проблемах розвитку соціального туризму заслуговує осмислення здорового способу життя та збереження здоров’я, у зв’язку із збільшенням навантажень на організм людини: складне громадське і особисте життя, екологічні, психологічні, техногенні, політичні та інші проблеми провокують серйозні негативні порушення в стані здоров’я.
У контексті інституційного розвитку соціального туризму як напряму підтримки здорового способу життя, вкрай важливим є осмислений підхід і до організації нових лікувальних програм, розширення оздоровчих послуг, для яких потрібні нові кадри, і не тільки медичні, а також основною проблемою залишається пошук способів та інструментального комплексу його стимулювання.
У сьогоднішній системі комерційного підприємництва існує ґрунтовно розроблений інструментальний комплекс. Одним з яких є модель, що дозволяє полегшити розуміння особливостей послуги (у тому числі і туристичної). Передусім йдеться про модель «менеджменту послуги», яка була запропонована американським фахівцем Р. Норманном [3]. Іншим може бути інструмент, який дозволяє розвивати послуги в умовах економічної моделі регіону та споживчого сегмента, до якого відноситься такий міждисциплінарний підхід як маркетинг.
Якщо економічні галузі та їх підгалузі поділяються на бюджетні (державні) і комерційні (приватні), у зв’язку з цим продукти та послуги, вироблені суб’єктами економічної діяльності відповідних галузей також можна класифікувати за ознакою фінансування. У цьому сенсі туристичну послугу можна класифікувати як комерційну і не комерційну (соціальну).
Комерційний туризм можна визначити як вид туризму, що передбачає організацію відпочинку за рахунок власних коштів туриста. Відповідно послуга на ринку соціального туризму – це туристична послуга, яка повністю або частково здійснюється за рахунок бюджетних коштів, що виділяються державою на соціальні потреби.
При розробки системи маркетингового розвитку соціального туризму слід пам’ятати, що ринок соціального туризму розуміють як сектор туристського відпочинку де покупці отримують субсидії з коштів, що виділяються державою.
При розвитку регіонального туристичного маркетингу важливо враховувати, що туризм – це складна система, симбіоз економіки, політики, екології та культури. Для досягнення позитивного маркетингового ефекту необхідна тісна координація маркетингу різних організацій і підприємств.
Таким чином, в систему маркетингу в туризмі інтегровані різні інституційні одиниці між якими повинний існувати найтісніший взаємозв’язок.
Аналіз туристичного маркетингу робить істотний внесок у вирішення проблем розвитку соціального туризму. Перш за все, слід врахувати, що коштів, які виділяються з різних державних, регіональних бюджетів, а також соціальних фондів буде не достатньо, щоб покрити витрати в цьому сегменті ринку. Все це вказує, на складні проблеми існування і розвитку сегмента соціального туризму.
Однак, проведений аналітичний огляд проблеми соціального туризму та туристичної діяльності в цілому, підказує деякі можливі напрямки розвитку соціального туризму, які багато в чому сприяють зменшенню навантаження на соціальні фонди, а також місцеві та регіональні державні бюджети. Таким підходом є передача на взаємовигідних і ринкових умовах часткового фінансово-ресурсного навантаження комерційному сектору.
З цього випливає, що використання сегменту споживачів соціального туризму дає позитивний результат для розвитку попиту на всьому ринку туристичних послуг. Насамперед, йдеться про поширення думки про той чи інший туристичний продукт у різних соціальних колах.
Таким чином, економіко-соціальний інститут туризму необхідно розуміти не тільки як сектор туристського відпочинку, де покупці отримують субсидії з коштів, що виділяються державою на соціальні потреби. Використовуючи сучасні маркетингові підходи, розгалужену систему державних і комерційних відносин (не тільки в межах регіону), і розвиваючи різні рівні маркетингу можна отримати позитивний результат для розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку туризму як галузі економіки.
Список використаних джерел:
1. Куан Ю Ли «Сингапурская история. Из «третьего мира» – в первый» / Ли Куан Ю. – Москва : МГИМО (У) МИД России, 2002. – С. 36.
2. Зима А.Г. Развитие международного туризма / А. Г. Зима // Економіка розвитку. – 2011. – № 4. – С. 20.
3. Карлоф Б. Деловая стратегия / Б. Карлоф. – Москва : Экономика, 1991. – С. 217.
_________________________________
Науковий керівник: Савіна Галина Григорівна, доктор економічних наук, професор, Херсонський національний технічний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter