В сучасних умовах функціонування економіки виникає необхідність пошуку та ідентифікації можливостей ресурсного потенціалу територій, адже повне їх використання забезпечить економічну стійкість та конкурентоздатність регіону. Активізація точок зростання регіону дозволить підвищити ефективність організації регіонального управління, ефективність використання фінансових ресурсів і сконцентрувати регіональні ресурси на пріоритетних напрямках. Успішність активізації точок зростання залежить від умов, в яких ця реалізація проводиться: так, прикордонне положення регіону сприяє успішному формуванню особливих економічних зон, а розвинена інфраструктура сприяє розвитку кластерів і технопарків. Аналіз розвитку соціально-економічної системи Карпатського економічного регіону в умовах просторової локалізації та нерівномірності господарських процесів показує, що характерною рисою регіону є наявність енергетичного потенціалу регіону. Регіон безпосередньо межує з країнами ЄС, іншими регіонами України, через нього проходить низка важливих магістралей, які забезпечують транзит та зв'язок з багатьма державами. Карпатський регіон є одним з найбільших по забезпеченістю мінеральними та паливно-енергетичними ресурсами. Важливим завданням комплексного розвитку є зростання ефективності паливно-енергетичного і мінерально-сировинного комплексів за рахунок повторної геологічної розвідки і розширення ресурсної бази.
Так як багатофункціональні «полюси росту» сприяють формуванню своєрідних зон регіонального соціально-економічного розвитку, що дає можливість за допомогою інституційних функцій держави досягти помітних структурних зрушень економічного характеру, важливого значення для регіонального розвитку набувають субрегіональні полюси зростання, які, поляризуючи регіональний простір, відіграють роль місцевих ядер соціально-економічного тяжіння. Ця проблематика, є як ніколи актуальною нині для України, з точки зору застосування більш прагматичного підходу щодо ефективної реалізації регіональної економічної політики [1].
Її окремі механізми, відповідно до положень Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, передбачають у цьому відношенні наступне [2]: активізацію місцевої економічної ініціативи та усунення перешкод для розвитку міст, як «ареалів зростання»; запровадження й використання різноманітних інструментів та механізмів стимулювання місцевого економічного розвитку (у тому числі програм соціальноекономічного розвитку, кластерів, національних проектів, механізмів державноприватного партнерства); формування інноваційної інфраструктури міст, зокрема створення технополісів та технопарків, які є одним із ключових рушіїв конкурентоспроможності економіки; розміщення в межах приміських територій промислових зон, нових індустріальних парків й логістичних центрів; розроблення та реалізація спеціальних державних програм відновлення економічного зростання на депресивних територіях; розширення зовнішньої функції регіонів (міст) та спрямування інвестиційного капіталу на розбудову соціального сектору економіки й підвищення якості життя населення; стимулювання розвитку міжмуніципального співробітництва, шляхом об’єднання ресурсів територіальних громад, розроблення містами разом з прилеглими до них насаленими пунктами спільних планів та проектів їх розвитку.
Список використаних джерел:
1. Бондар В.В. Теоретико-методологічні основи формування багатофункціональних полюсів соціально-економічного зростання (на прикладі субрегіональних центрів України // Проблеми суспільної географії. Полюси соціально-економічного розвитку території: теоретичні аспекти дослідження // Матеріали теоретико-методологічного семінару, Інститут географії НАН України, 29 вересня 2013 р. / За наук. редакцією Г. П. Підгрушного. – К. : Інститут географії НАН України. – Вип. 3. – 2014. – С. 33 – 42.
2. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.csi.org.ua/www/wp-content/uploads/2013/05/nsrdu 2020_1pdf
|