Суть соціальної політики є потенційною можливістю керувати соціальними конфліктами, породженими протиріччями, присутніми в суспільстві і в економіці.
Соціальна політика – це політика держави та інших інститутів у формуванні оптимальних умов праці, побуту населення та їх відносин, це також наука про цілеспрямований вплив на соціальні відносини і перетворення умов життя населення. Її сфера включає в себе: політику сім’ї і населення, в тому числі політика в області зайнятості, освіти, доходів, структури витрат, харчування, житло, культура, охорона праці, соціальне забезпечення, охорона здоров’я та боротьба з соціальною дискримінацією незахищених верств населення [1, с.74].
Суть економічної політики є прагнення до економічного зростання і розвитку, які виражаються в створенні і збільшенні розміру кількості вироблених товарів і послуг і позитивних технологічних змін, що ведуть до підвищення ефективності управління.
Метою економічної політики є спільна діяльність державних органів та її інститутів, які спрямовують свою діяльність на розробку та здійснення програм соціально-економічного зростання і розвитку бізнесу. Ці заходи , пов’язані зі створенням територіальної структури матеріальної та організаційно-економічної системи, з формуванням принципів і правового впливу на потреби ринкового попиту на товари і послуги [2, с.36].
Загальні соціально-економічні цілі є ті, які впливають на економічне зростання і розвиток регіонів країни. До них можна віднести:
1. Стабілізація рівня цін – є впливом на стабільність національної валюти, низьку інфляцію;
2. Високий рівень зайнятості – повна зайнятість на природному рівні безробіття;
3. Сальдо зовнішньої торгівлі (компенсуючий платіжний баланс) – це стійкий баланс між експортом і імпортом;
4. Постійне та адекватне економічне зростання – впливає на рівень соціально-економічного потенціалу і його значення на міжнародній арені і сприяє багатству суспільства;
5. Створення економічного порядку з боку держави (збільшення частки приватної власності в пом'якшенні соціальної власності в економіці; формування ринкових цін, скорочення офіційних цін; децентралізації системи регулювання відповідно до умов регіону і промисловості; оцінка діяльності господарюючих суб'єктів на основі отриманих ефектів (прибуток, рентабельність).
Список використаних джерел:
1. Регіональна соціально-економічна політика. Статистичні методи в державному управлінні [Текст] : навч. посіб. / Наумік К. Г., Коваль Т. О. ; Харк. нац. екон. ун-т. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2012. - 146 с.
2. Муніципальна соціально-економічна політика [Текст] : навч. посіб. / В. В. Утвенко ; Міжрегіон. акад. упр. персоналом (МАУП). - К. : Персонал, 2011. – 138 с.
3. Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства [Текст] : тези міжнарод. наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 21 березня 2008 р. : у 2 т. / відп. ред. Н. І. Редіна ; Дніпропетр. держ. фін. акад. [та ін.]. - Д. : ДДФА, 2008. - 276 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter