Інноваційна політика спрямована на створення належної системи, яка забезпечуватиме ефективний зв'язок між наукою, технікою, управлінням на ринку. В результаті цих відносин, існує можливість швидкого росту інновацій, що дасть шанс підвищити конкурентоспроможність на ринку і підняти якість життя суспільства.
Інноваційна політика являє собою сукупність методів поведінки в галузі науки і технічної політики. Її мета полягає в тому, щоб підтримувати інновації в економіці, а саме: сприяння у впровадженні нових продуктів, послуг, процесів і методів управління.
Інноваційний процес являє собою набір окремих інститутів, які спільно або окремо вносять свій внесок в розвиток і розповсюдження нових технологій, створюючи сприятливе середовище, в яке уряд формулює і реалізує політику інновацій. Системний підхід в новому світлі представляє інноваційну політику, переміщаючи центр ваги в напрямку відносин між інститутами і взаємодії в створенні та комерціалізації знань [1, с.73].
Кожна країна характеризується специфічними характеристиками, які визначають потенціал для інновацій і технологічних змін, таких як історичний досвід, системи цінностей, культурні і суспільні накопичення знань, навичок і умінь. Структура інноваційної системи, специфіка національних або регіональних рішень, зв'язки між його складовими частинами, а також взаємодії з навколишнім середовищем, визначають стан інноваційної діяльності та конкурентоспроможності економіки. Ефективний інноваційний процес може підвищити ефективність використання обмежених ресурсів, а також за рахунок поліпшення організації та управління ефективно поєднати іноземні та національні технології – для прискорення прогресу в адаптації та поширення їх в масштабах всієї економіки [2, с.43].
Інноваційна політика в розвинених країнах з урахуванням протягом останніх 30 років, чітко набула еволюції. Це стосується цілей та пріоритетів інноваційної політики: використання інструментів, масштаби і взаємозв'язок з іншими галузями економіки. Сучасна інноваційна політика – це :
- політика заохочення інновацій та широке поширення новітніх технологій;
- політика, яка розглядає інновації як мережу процесів, які зачіпають багато взаємопов'язаних підприємств. Вона орієнтована на поліпшення здатності компаній адаптуватися до не однієї, а до безліч різноманітних технологій, за допомогою таких інструментів, як підтримка та розробка науково-дослідної програми в області технічного розширення бізнес-послуг;
- політика «м'якої» підтримки користувачів технології, включаючи допоміжні послуги, консалтинг, навчання, інформації і просування по службі, потік людей між компаніями і різними установами, які співпрацюють з ними, і т.д. – все це повинно відігравати роль посередництва в області інновацій;
- політика, в якій держава виступає в якості координатора і посередника, який створює організаційну основу для процесу саморегулювання і поширення інновацій;
- підвищення ступеня підтримки компаній і установ, що беруть участь в інноваційному процесі. Важливою метою було б отримати суспільне визнання науки і техніки;
- це політика, спрямована на суб'єкти малого підприємництва, хоча наслідки багатьох проектів, здійснюваних цією політикою також можуть використовувати і більші підприємства. Вона є причиною виникнення цілого ряду обмежень і перешкод, що знижують здатність поглинання компаній, доступ до необхідних знань та інших ресурсів, набагато частіше гостро відчувається малими компаніями, ніж великими, в силу наявності необхідних ресурсів і навичок. Потенційна державна допомога на ім'я цієї компанії може включати в себе підтримку відповідних науково-дослідних програм, а також співпраця з дрібними компаніями [3, с.46].
Сучасний стан інноваційної політики стає важливим компонентом навколишнього середовища (мережі) партнерів малого бізнесу в області інновацій. Її роль – у відповідності з очікуваннями малого бізнесу – щоб допомогти побудувати конкурентоспроможну та інноваційну компанію та полегшення доступу до зовнішніх послуг інноваційних процесів. Іншими словами, мета інноваційної політики є зниження порогу складності прийняття і реалізації інновацій, знижуючи ступінь ризику і невизначеності, а також допомогти в створенні оптимального вибору для компаній, які впроваджують інновації. Акцент робиться також на навколишнє середовище, в якому вони працюють – яка є для них важливим джерелом технічної інформації і ресурсів, необхідних для інновацій.
Список використаних джерел:
1. Управління інноваціями : навч. посіб. для студентів ВНЗ / Н. І. Чухрай, Л. С. Лісовська ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львів. політехніка". – Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2015. – 280 с.
2. Шира Т. П. Вплив інноваційно-технологічного потенціалу підприємства на конкурентоспроможність інноваційного продукту// Фінанси України. - 2006. № 6. – С. 43–50.
3. Фісун А.О. Роль функції інвестування інновацій в економічному зростанні // Фінанси України. – 2007. – № 6. – с.46 - 55.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter