Розкриваючи сутність інноваційних теорій в економічній науковій літературі, ми зіштовхнулися з такими поняттями як інноваційна діяльність, інноваційний процес, науково-технічний прогрес, які потребують подальшого висвітлення.
На думку А.Я. Кузнєцової, інноваційна діяльність – це складна динамічна система дій і взаємодії різних методів, факторів і органів управління, що займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням обладнання і предметів праці, технологічних процесів і форм, організації виробництва на основі досягнень науки і техніки.
Науковець Присяжнюк А.Ю. у своєму монографічному дослідженні «Управління інноваційною діяльністю в контексті формування фінансових потоків» поділяє думку А.Я. Кузнєцової щодо визначення поняття «інноваційна діяльність» з управлінської точки зору, оскільки воно враховує її багатогранність та складність управління, розкриває функції та першочергові призначення. Враховуюче зазначене, Присяжнюк А.Ю. пропонує власне визначення інноваційної діяльності з огляду на її результативність, а саме: відповідно до такого підходу, інноваційна діяльність – це цілеспрямована сукупність дій, методів та форм управління направлених на забезпечення реалізації та комерціалізації наукових розробок в рамках інноваційного процесу з метою отримання фінансових та інших результатів [1, с. 16-17].
Інноваційна діяльність реалізується в інноваційних процесах [2, с. 34].
Інноваційний процес – це неперервна реалізація дій, спрямованих на використання результатів науково-технічної діяльності для забезпечення прогресивних, якісних змін, що безперервно виникають в часі та просторі у складній виробничо-господарській системі [3, с. 9].
Як зазначає Присяжнюк А.Ю., інноваційний процес є значно ширшим поняттям, що включає всі стадії створення новинки, тобто процес перетворення наукового знання на інновацію [1, с. 16].
На думку науковців Козенкова Д.Є., Вашкелєвич В., Солошенко К.М. та Якубової Е.П., інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і розповсюдженням інновацій. В цілому інноваційний процес вони пропонують складати з трьох етапів: розробка – висунення ініціативи, пропозиції, ідеї або проекту можливого вирішення якої-небудь проблеми, який після опрацювання виллється в інновацію; упровадження – науково-технічна, експериментальна або організаційна діяльність, метою якої є початок інновації і підтримка необхідного ходу її протікання; розповсюдження – використання вже одного разу освоєної інновації в умовах або місцях застосування [2, с. 35].
Науковці Карпунь І.Н. та Хом’як М.С. досліджуючи інноваційний розвиток суб’єктів господарювання, прийшли до висновку, що інноваційний процес є процесом, який органічно поєднує науку, технології, техніку, економіку, підприємництво й управління з метою гарантованого досягнення нового результату, який має комерційний успіх. Він охоплює комплекс відносин від розробки ідей і технології до виробництва, обміну і споживання кінцевого продукту. Інноваційний процес включає, в першу чергу, всі види наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності в їх послідовному і пропорційному співвідношенні [3, с. 16].
Науково-технічний прогрес, як відомо, визнано найважливішим фактором економічного розвитку, і зарубіжна та вітчизняна економічна наука пов'язує його з поняттям інноваційного процесу. Він полягає в отриманні новинок і поширюється від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи, таким чином, весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання [4, с. 45-46].
Таким чином, науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного розвитку, все частіше пов'язується з поняттям інноваційного процесу. Це єдиний у своєму роді процес об’єднує науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він полягає в отриманні нововведення і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання [2, с. 35].
Підводячи підсумки вищевикладеного, ми зазначаємо, що ідеї про необхідність розвитку та державної підтримки впровадження інновацій в економіку країни задля її зростання, покращення та досягнення високих показників добробуту в цілому, є не новими, а лише потребують подальшого вдосконалення. На нашу думку, впровадження інновацій в економіку України не носить обов’язковий характер, а, скоріше, рекомендаційний, що значно стримує розвиток економіки в цілому.
Список використаних джерел:
1. Присяжнюк А.Ю. Управління інноваційною діяльністю в контексті формування фінансових потоків: монографія/ Присяжнюк А.Ю., Київський економічний інститут менеджменту, Київ – ТОВ «ДКС Центр», 2011. – 212 с.
2. Козенков Д.Є., Вашкелєвич В., Солошенко К.М., Якубова Е.П. Інноваційний розвиток та людський потенціал: оцінка та стимулювання: монографія/ під редакцією д.е.н. Ковальчука К.Ф. – Дніпропетровськ: Системні технології, 2004.- 157 с.
3. Карпунь І.Н., Хом’як М.С. Інноваційний розвиток суб’єктів господарювання: методологія формування, механізми реалізації: монографія, - Львів: Львівський державний інститут новітніх технологій та управління імені В'ячеслава Чорновола, 2009. – 432 с.
4. Бова Т.В. Державна інноваційно-інвестиційна політика України: теорія, методологія, напрями розвитку: монографія/ Т.В. Бова, Донецький державний університет управління, Донецьк: Юго-Восток, 2011.- 450 с.
___________________________
Науковий керівник: Тітаренко Галина Борисівна, кандидат економічних наук, доцент, Університет державної фіскальної служби України
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter