В умовах глобалізації та жорсткої конкурентної боротьби підприємства повинні приділяти особливу увагу інвестиційно-інноваційному розвитку, адже він впливає на рівень ефективності діяльності інституційної одиниці вцілому.
Недосконалість ринку та законодавчої бази свідчать про наявність значних проблем управління, що виступають головними факторами гальмування інвестиційно-інноваційного розвитку вітчизняних підприємств [1].
Вітчизняні підприємства часто не відповідають вимогам ринкової економіки не лише через зношеність свого устаткування, але і за багатьма іншими показниками: усе відчутніше стає старіння основних фондів, промисловість потребує нових технологій, досконаліших механізмів організації виробництва і управління, а модернізація і технічне переоснащення вимагають значних інвестиційних вливань. Усе це обумовлює необхідність залучення інвестицій і ретельного аналізу практичного досвіду розробки ефективного механізму управління інноваційно-інвестиційними проектами з метою розробки перспективних напрямів розвитку комплексного управління інноваційно-інвестиційною діяльністю в Україні.
Відповідно до міжнародного рейтингу сприятливих умов для підприємницької діяльності та ведення бізнесу (The Doing Business) Україна за минулий рік піднялася у рейтингу на 3 пункти з 83 до 80 місця. За ступенем сприятливості умов для підприємницької діяльності країна займає місце між Сан-Маріно та Боснією і Герцеговиною. Однак слід зазначити, що в поточному році автори дослідження змінили методологію, перерахувавши по ній і минулорічні показники. В результаті виявилося, що Україна займала в 2016 році не 83, а 81 місце, тому з урахуванням нових даних загальний рейтинг країни покращився лише на одну позицію (з 81 до 80 місця). За минулий рік Україна покращила умови ведення бізнесу лише за чотирма з десяти показників, що розглядаються в дослідженні. [2]
Перехід до інноваційної моделі розвитку економіки неможливий без залучення інвестицій.
Розвиток науково-технічного процесу , вимагає збільшення обсягів інвестування у підприємства, установи та об’єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва чи навчання і пошуком нових шляхів діяльності та вдосконалення наявних.
Інвестиційні та інноваційні процеси слід розглядати не окремо, а в комплексі, що призводить до необхідності побудови інноваційно-інвестиційної моделі, яка поєднує інвестиційні та інноваційні принципи, методи та механізми реалізації, критерії прийняття інноваційно-інвестиційних рішень [4].
Будь-який інноваційний процес носить ризиковий характер, тому виникає необхідність вирішення завдання, що стосується оптимізації інвестиційного забезпечення інноваційних процесів в економіці країни. В Україні інноваційна діяльність має структурні деформації, що пов’язані з неузгодженою та незбалансованою взаємодією між технологічними, економічними та соціально-ціннісними аспектами. Основною причиною такої деформації є хибно обраний напрям економічного розвитку на державному рівні, що і нині залишається досить непродуманим та непослідовним. Кожен новий уряд, що приходить до влади, проголошує, що інновації є пріоритетом розвитку нашої держави, але ці обіцянки залишаються лише обіцянками. В країні і надалі використовуються старі технології, які свого часу забезпечували надприбутки, однак зараз вони є неприйнятними у світових економічно розвинутих устроях. Ці низько технологічні виробництва є занадто ресурсо та енерговитратними, що в умовах стрімкого зростання світових цін на енергоносії призводить до того, що українська економіка стає приреченою на збитковість.
Центральне місце в управлінні ефективністю інноваційної діяльності на рівні підприємств, об’єднань, галузей з метою забезпечення фінансових передумов її підвищення належить науково обґрунтованому відбору найбільш ефективних інноваційних проектів із загальної кількості наявних (що знаходяться на розгляді) проектів. В умовах обмеженості фінансових ресурсів інноваційної діяльності необхідне ранжування наявних інноваційних проектів за рівнем їх ефективності з метою оптимізації інвестиційних програм і встановлення раціональної послідовності інвестування інноваційних проектів. У цілому концепція визначення рейтингу інноваційних проектів складається з таких послідовних етапів [3]:
1. Відбір факторів ефективності інноваційних проектів.
2. Визначення «вагомості» цих факторів.
3. Встановлення ступеня ризику за окремими факторами ефективності (за кожним проектом окремо).
4. Визначення ефективності проектів за умов врахування зміни ризику одного з факторів та незмінності інших.
5. Визначення ефективності проекту за умов врахування ризику всіх її факторів.
6. Рейтингова оцінка інноваційних проектів за методом аналітичної сітьової експертизи (тобто оцінка за показниками ефективності, що роз- раховані: а) з одночасним урахуванням ризику за всіма факторами; б) з обліком ризику за окремих факторами.
Окрім цього успішна реалізація такої інноваційно-інвестиційної моделі в цілому можлива лише за умови забезпечення наступних вимог:
- узгодження потреби у інноваціях та потенціальних обсягах залучення інвестицій;
- оптимальне поєднання очікуваного досягнення прибутковості від вкладання інвестицій в інновації та потенційних ризиків і невизначеності в майбутньому періоді;
- окреслення часових рамок для впровадження нововведень, що сприяють залученню інвесторів, які усвідомлюють цінність інновацій.
Список використаних джерел:
1.Прахалад К.К. Рамасвамі, Венкат. Майбутнє конкуренції. Творення унікальної цінності спільно з клієнтами / Пер. з англ. – К.: Вид-во Олексія Капусти (підрозділ “Агенції “Стандарт”), 2005. – 258с
2. http://www.doingbusiness.org/- офіційний сайт дослідженнь Світового банку
3. Коваленко П. В. Особливості інституційно- го регулювання інноваційних процесів / П. В. Коваленко // Зовнішня торгівля: право та економі- ка : наук. журн. — 2007. — № 3 (3). — С. 37–42.
4. Гончарова М.Л. Інноваційно-інвестиційна модель розвитку підприємств цукробурякового підкомплексу.// Вісник Сумського національного аграрного університету: науково-методичний журнал. Випуск 8/2 (32), 2008. – С. 66-72.
|