Розпочатий в Україні процес децентралізації влади, що здійснюється шляхом розподілу повноважень між центральними і регіональними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, охоплює перш за все питання фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування в умовах реформи міжбюджетних відносин, адже саме на них покладається велика відповідальність щодо створення умов для розвитку господарської, соціальної та культурної діяльності, підвищення життєвого рівня територіальних громад, що можливе за наявності міцної фінансової бази місцевих органів та здатності ефективно управляти нею. Разом з тим однією з найважливіших проблем залишається низька фінансова спроможність не лише сільських, а й міських територіальних громад.
За останній час у літературі більше уваги приділяється питанням фіскальної децентралізації, що пов'язана з визначенням власної податкової політики , з передачею частини доходів до структури доходів бюджетів органів місцевого самоврядування, а також встановлення податків та місцевих зборів. М.Деркач, у своїх роботах , аналізуючи сучасні моделі фіскальної децентралізації, говорить про те, що фіскальна децентралізація є однією із сучасних тенденцій розвитку національних фінансових систем і що країни, які стали на цей шлях, у тому числі Україна, можуть ефективніше проводити цей процес і будувати оптимальні моделі децентралізації влади на своїх територіях [1, с. 60].
Фіскальна децентралізація є своєрідним мірилом: рівня демократичності та компетентності місцевих органів влади та рівня довіри до них; адекватності політичної системи до суспільних очікувань; якості контролю у публічній сфері та відповідальності. Вона надає певні можливості для зміцнення влади на місцевих органів, розвитку самоуправління громадян. За умов децентралізації громадяни країни матимуть більше можливостей контролювати свої уряди, які, у свою чергу, ефективніше управлятимуть соціально- економічними процесами.
В Україні проблема фіскальної децентралізації вирішувалась в основному за допомогою передачі місцевим бюджетам окремих видів доходів, питома вага яких їх у загальній структурі надходжень не могли змінити реальний стан забезпеченості місцевого самоврядування. Прийняті зміни до Податкового та Бюджетного кодексів значно розширили фінансові можливості місцевого самоврядування. Починаючи з 2015 року, джерела наповнення місцевих бюджетів було розширено за рахунок передачі з державного бюджету на місця цілої низки податків, а також запровадження нових зборів. Зокрема, тепер місцева влада буде збирати 100% плати за надання адміністративних послуг, 100% державного мита, 10% податку на прибуток підприємств. Крім того, їхні доходи поповняться податком на нерухомість, яким відтепер оподатковується і комерційне (нежитлове) майно, податком на автомобілі з великим об'ємом двигуна, 80% екологічного податку (замість 35%) та 25% плати за надра. Разом з тим, у місцеві бюджети надходитимуть збори з роздрібного продажу підакцизних товарів (пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, нафтопродуктів) за ставкою 5% вартості реалізованого товару. [2].
Таким чином, можна сказати, що в Україні і досі існує централізована модель формування місцевих бюджетів, та попри численні нововведення і законодавчі зміни процес бюджетної децентралізації просувається надто повільно.
В Україні можливо забезпечити розвиток фіскальної децентралізації здійснивши реформи в різноманітних напрямках роботи органів місцевого самоврядування. Це насамперед, посилення бюджетно-податкової децентралізацію, яка має враховувати наступне: • розділення доходів між рівнями бюджетної системи на основі єдиних принципів і підходів, що забезпечує зацікавленість місцевих органів влади у формуванні сприятливих умов для економічного розвитку і нарощування податкового потенціалу відповідних територій; • власні доходи місцевих органів влади повинні стати основним ресурсом для ефективної реалізації закріплених за ними видаткових повноважень, включаючи вирівнювання бюджетної забезпеченості територіальних утворень. Виходячи з практики економічно розвинених країн ЄС, у нашій країні необхідне створення фондів місцевого розвитку. Через ці фонди необхідно здійснювати залучення тимчасово вільних коштів інвесторів, з метою реалізації інфраструктурних проектів.
Створення фондів фінансової та інвестиційної підтримки на рівні територіальних утворень сприятиме зниженню необгрунтованого розподілу централізованої фінансової допомоги, забезпечить ефективність реалізації інвестиційних проектів на рівні територіальних утворень [3, с.4].
Список використаних джерел:
1. Деркач М.І. Теоретичні аспекти формування сучасної моделі фіскальної децентралізації/ М.І.Деркач // Вісник Дніпропетровського університету. Серія "Економіка". Вип.4(2).2010. – С.60-66. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:/www.vestnikdnu.com.ua/archive/ 201042/60-66.
2. Сайт Національної ради реформ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reforms.in.ua.
3. Усков І.В. Розвиток місцевих фінансів в умовах проведення бюджетно-податкових реформ // Економіка, фінанси, право. – 2014. - № 5. – С.3-7.
_______________________________
Науковий керівник: Опарін Валерий Михайлович, д.е.н., професор, ДВНЗ “Київського національного економічного унiвeрситeту iмeнi Вадима Гeтьмaнa”
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter