Досвід високорозвинених країн світу засвідчив, що підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника можливе лише завдяки інноваційній активності при максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів, інноваційністю його застосування в господарській практиці.
Сьогодні ключовим фактором економічного зростання і підвищення рівня життя населення країни виступає не її забезпеченість природними ресурсами, а наявність конкурентоспроможних наукомістких секторів промисловості.
Проблемам конкурентоспроможності економіки та інноваційної діяльності присвячено значну кількість досліджень і публікацій, серед яких можна назвати роботи В. Геєця, В. Денисюка, В. Марцина, В. Грищенка, З. Марценюк. У їх роботах досліджуються загальні проблеми конкурентоспроможності економіки та шляхи активізації інноваційної діяльності, хоча поки що не існує вичерпної відповіді, завдяки яким механізмам цю проблему буде розв'язано, за яких умов інноваційна стратегія зробить технологічний прорив у національній економіці. Виникає запитання: чому за такої всебічної уваги до конкурентоспроможності економіки, до інноваційної діяльності не вдалося досягнути виробництва конкурентоспроможної продукції, закріпити високий рівень нововведень та ін.
Основною причиною такого відставання є те, що виконавча влада як на державному, так, особливо, і на регіональному та місцевих рівнях фактично не займається стимулюванням інноваційного розвитку економіки. Вирішення проблем зростання ВВП, бюджету, заробітної плати, пенсій чи інших напрямів її відповідальності забезпечується, головним чином, необґрунтованим зростанням цін, розпродажем державного майна і землі, розширенням платних дозвільних функцій та іншими засобами, які самі по собі не створюють додаткові вартості та не забезпечують реального приросту національного багатства.
Головною причиною низької ефективності науково-технічного потенціалу є факт того, що прямі й опосередковані державні інвестиції в науку та інновації слабо пов'язані із завданням забезпечення зростання конкурентоспроможності економіки. У науковій сфері гроші розпорошуються за науковими структурами, багато з яких працюють неефективно і не мають результатів світового рівня, а у виробничій сфері не створено економічних стимулів, які б впливали на технологічне оновлення виробництва і підвищення конкурентоздатності вітчизняних товарів. Не менш серйозною перешкодою на шляху до зростання конкурентоспроможності економіки, розвитку інноваційної діяльності є нестабільність законодавства та його мінливість, велика кількість правових актів, що регулюють інвестиційну діяльність, їх неузгодженість, нечіткість і незрозумілість [2, c. 61]. Тому інвестори через невпорядкованість правових норм не бажають вкладати кошти в економіку України, яка має великі шанси економічного зростання.
Для розроблення стратегії інноваційного розвитку необхідно створювати переваги, які б сприяли виготовленню товарів і послуг, що за своїми параметрами не уступали б товарам чи послугам конкурентів.
Для цього вітчизняний товаровиробник повинен мати цілий пакет аргументів для боротьби за статус конкурентоспроможного. До таких аргументів слід віднести: податкове законодавство, орієнтоване на стимулювання продуктивності виробництва, зменшення вартості капіталу, розвитку продуктивних сил, інфраструктури, техніко-технологічного оснащення, інформаційного забезпечення бізнесу та ін. [3, c. 36].
Активізація інноваційної діяльності в Україні знайде своє відображення за умови державної підтримки інноваційного розвитку наукової сфери. Для цього необхідно сформувати нову стратегію державного управління інноваційною діяльністю. [1, c. 23].
Основними напрямами такої стратегії є:
- державна підтримка формування цілей інноваційної діяльності, формування системи їх пріоритетів;
-забезпечення Європейських стандартів наукоємкості ВВП (не нижче 3,5 % від ВВП);
- формування кадрового складу науки, який визначить долю інноваційного розвитку;
- вдосконалення системи державного управління розвитку науки шляхом зосередження її зусиль на укріпленні інноваційного потенціалу наукової сфери, забезпечення тісного зв'язку між всіма сторонами цього процесу.
Отже, конкурентоспроможність національної економіки та її складових може швидко підвищуватись за умови продуманої системи цілеспрямованих дій, у яких велика роль належить інститутам держави. Насамперед, необхідно визначити пріоритети інноваційного розвитку, сформувати інфраструктуру інноваційної діяльності, до якої належать технопарки, бізнес-центри. При
цьому ефективність інноваційної діяльності забезпечується шляхом створення високо мотиваційного середовища.
Список використаних джерел:
1. Денисюк В. Оцінка інноваційної активності економіки країн та регіонів. Економічний часопис - ХХІ // Науковий журнал. - № 1-2. - 2014.
2. Марцин В.С. Стратегія розвитку інвестиційної діяльності в економіці України. Актуальні проблеми економіки. - № 9. - 2013.
3. Грищенко В.О. Підходи до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки // Управління конкурентоспроможністю в умовах глобалізації // За ред. В.П. Онищенка. - 2015.
4. Геєць В.М. Перспективи розвитку економіки України та можливий вплив на нього інноваційних фондів. Наука та наукознавство. - № 3. - 2014.
5. Марценюк З.Р. Механізм побудови конкурентоспроможних національних інноваційних систем Китаю та Індії. Економічний часопис - ХХІ // Науковий журнал. - № 1-2. – 2012.
______________________________
Науковий керівник: Лісовий Андрій Васильович, доктор економічних наук, професор, Університет Державної податкової служби України
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter