Необхідність здійснення глибинних структурних реформ для виведення вітчизняної економіки з кризового стану, зокрема становлення енергетичної незалежності держави є одним з актуальних питань сьогодення.
Причина відсутності будь-яких системних зрушень у цьому плані знаходиться передусім у площині політичних рішень, прийняття яких істотно гальмується надмірною заполітизованістю вітчизняної економіки, нестримним популізмом, безперервними виборчими кампаніями, супроводжуваними занадто частими змінами урядів. А це, в свою чергу, унеможливлює формування та реалізацію чіткої державної політики у сфері енергетичної безпеки держави.
Тому на часі - наукові дослідження та чіткі рекомендації по розбудові сучасних виробництв енергії саме з поновлюваних джерел, зокрема біопалива, щодо якого Україна має унікальні можливості та колосальні перспективи. За оцінками експертів, річна потреба нашої країни у світлих нафтопродуктах становить близько 12 млн. тонн. Розрахунки свідчать, що за певних умов нам достатньо 6 млн. гектарів (близько 20% ріллі) для виробництва такої кількості біопалива, що дозволить забезпечити цю потребу, навіть якщо використовувати його у чистому вигляді.
До таких умов відносяться:
Перша – агротехнології. Нині урожайність однієї з основних енергетичних культур - ріпаку - ледве досягає 20-22 ц/га. Оскільки на виробництво 1 тонни біодизелю витрачається 2,5-3 тонни ріпаку, а для заміни 1 тонни мінерального дизпалива потрібно 1,13 тонни біодизелю, то для досягнення бажаного економічного ефекту вітчизняним аграріям треба щонайменше подвоїти врожайність, але не за рахунок руйнації родючості (довідково: Євросоюз обмежує виробництво ріпаку на одній і тій самій площі - не частіше, ніж раз на чотири роки). Тому це завдання повинно стати одним із найбільших пріоритетів аграрної науки - від термінового створення високоврожайних сортів і гібридів ріпаку та інших «енергетичних» культур до впровадження сучасних технологій їх вирощування.
Друга умова – виробництво біопалива. Слід зазначити, що протягом останніх 5 років, як свідчать статистичні дані, виробництво ріпаку зросло майже у 7 разів, але рівень переробки, як і якість відповідної сировини, залишаються вкрай низькими.
Ця ситуація аналогічна тій, що була 10 років тому із соняшником. Рівень переробки його був фактично на рівні споживання олії на внутрішньому ринку. За рахунок встановлення експортного мита був задіяний потужний механізм економічної переорієнтації з експорту сировини на переробку. В галузь прийшли значні іноземні інвестиції. Завдяки цьому в Україні з 6,5 млн. тонн насіння соняшнику переробляється понад 80% і вигідним є експорт не сировини, а олії. А це, відповідно, і розвиток галузі, і додана вартість, і нові робочі місця.
У той же час вітчизняний сільгоспвиробник вмотивований досить високою закупівельною ціною на насіння ріпаку. Ця мотивація тримається на зростаючому попиті надзвичайно ємного ринку Європи. Країни ЄС практично вже не мають достатньо площ, які можна було б задіяти під цю культуру, але є величезна потреба в біопаливі (довідково: в ЄС передбачається використання на транспорті до 10% поновлювальних енергоресурсів до 2020 року), а це десятки мільйонів тонн біодизелю та біоетанолу.
Попит зростатиме й надалі, і Україні треба використати свої можливості, а саме, скоригувавши власну аграрну стратегію та правила гри, можна обмежити експорт сировини, розбудувати власну переробку й торгувати з ЄС не насінням, а принаймні олією, а в перспективі – і готовим біодизелем. Ключовим елементом може стати запровадження експортного мита на ріпак (як із соняшником).
Третя умова – стимулювання внутрішнього споживання. Навіть за нинішнього рівня виробництва ріпаку, кукурудзи, буряку можна одержувати до 3 млн. тонн біодизелю та біоетанолу, але гостро постає проблема збуту. Так за експертними оцінками, в Україні реальністю стало виробництво аграріями "біодизелю" з власної сировини для власних потреб. Таке виробництво є надзвичайно вигідним для України.
Інший аспект можливого зменшення собівартості біопалив – це зважена й науково обґрунтована система економічної підтримки їх виробництва. Світовий досвід доводить, що конкурентоспроможність будь-якого виробництва в аграрному секторі, тим більше за наявного в Україні засилля екстенсивних технологій, можлива за умови існування системи пільг та дотацій.
Список використаних джерел:
1. Гойсюк Л.В. Економічна ефективність виробництва сировини для переробки на біопаливо / Л.В. Гойсюк // Економіка АПК. – 2010. – № 6.
2. Калетнік Г.М., В.М. Пришляк Біопаливо: ефективність його виробництва та споживання в АПК України: Навч. Посіб. – К.: «Хай-Тек Прес», 2010. – 312с.
3. Кириленко І.Г. Формування ринку українського біопалива: передумови, перспективи, стратегія / І.Г.Кириленко, В.В. Дем’янчук, Б.В. Андрющенко // Економіка АПК. – 2010 . – № 4.
4. Рижмань Д.І., Криворучко Г.Я., Віннічук Г.Я., Пилявець М.Т. Економіка підприємства: навчальний посібник. – К.: Аграрна освіта, 2011. – 531 с.
5. Самойленко А. Г. Перспективи виробництва біодизеля в Україні / А. Г. Самойленко // Економіка АПК. – 2008. – № 4.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter