Державне бюджетування – це система (комплекс) заходів щодо визначення напрямів можливих обсягів акумулювання доходів бюджету та витрачання бюджетних ресурсів, їх коригування, що відбуваються (повинні відбуватися) на кожному з етапів бюджетного процесу, а також співставлення цих показників та визначення їх структури, з врахуванням певних чинників фінансово-економічного розвитку, соціальних потреб суспільства, національних економічних інтересів [1].
Значний внесок у розробленні теоретичних і методологічних основ системи бюджетування внесли такі зарубіжні вчені, як К. Друрі, Р.С. Каплан, Дж. Сігел, Дж. Фостер, Р.В. Хілтон та інші.
Серед вітчизняних вчених питання бюджетування розглядають у своїх працях А.М. Герасимович, С.Ф. Голов, Л.В. Нападовська, М.С. Пушкар, І.О. Бланк, М.Г. Чумаченко, В.Г. Швець, В.О. Шевчук та ін.
Державне бюджетування є безперервним і комплексним процесом, який полягає у встановлені методів та критеріїв відбору інформації, яка береться до уваги при складанні бюджету, методів аналізу та прогнозування, на основі яких визначаються основні соціально-економічні тенденції. На основі цих тенденцій формується уявлення про економічну ситуацію, яка очікується у бюджетному періоді та обсяги і структура фінансових ресурсів держави (доходна частина), якими вона може розпоряджатися у цей період. Також з огляду на виявлені тенденції та проголошений курс держави, визначаються та коригуються орієнтири та пріоритети бюджетної політики, з огляду на які визначаються основні напрями витрачання державних ресурсів задля задоволення суспільних
інтересів (видаткова частина) [1].
Як стверджує К. Коваленко, державне бюджетування необхідно розглядати
як процес планування, складання, коригування, балансування доходів та видатків державного бюджету відповідно до цілей бюджетної політики, фінансових можливостей держави, економічних умов та потреб суспільства на певному етапі соціально-економічного розвитку [2, с. 3].
Головними перешкодами на шляху повноцінного запровадження технологій бюджетування в Україні є: відсутність загальнодержавних і регіональних стратегічних орієнтирів розвитку, а також якісного та зрозумілого стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів;
нереформованість більшості галузей економіки, що ускладнює застосування прогресивних технологій бюджетування; недостатня обізнаність фахівців провідних державних установ та органів місцевого самоврядування з надбанням світової фінансової теорії і практики, української фінансової науки;
недосконалість управління державними і місцевими бюджетами, форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середньо- й довгостроковий періоди на основі новітніх світових бюджетних технологій, які досить успішно застосовуються у Західній Європі [3].
Список використаних джерел:
1. Варналій З.С. Державне бюджетування та фінансова безпека України – Матеріали XІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://econom.univ.kiev.ua/wp-content/uploads/science/conferences/2016/WTPDFSU/Proceedings.pdf.
2. Коваленко К.В. Зовнішній державний фінансовий контроль у підвищенні ефективності бюджетування України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.: спец. 08.00.08. «Гроші, фінанси і кредит» / К.В. Коваленко. – Київ, 2015. – 20 с.
3. Кульчицький М.І. Проблеми та перспективи бюджетування в Україні – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1211.
_______________________
Науковий керівник: Тропіна Валентина Борисівна, доктор економічних наук, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter