В кінці 2015 р. в Парижі відбулась 21-ша міжнародна конференція ООН з питань клімату. На конференції главами делегацій всіх країн узгоджено текст Угоди, спрямованої на скорочення викидів парникових газів. Підписання Угоди главами всіх 197 країн-учасників ООН почнеться у квітні 2016 року. Угода вступить в силу лише, якщо її ратифікують не менше 55 країн, які виробляють не менше 55 % світових викидів парникових газів [1].
Аналіз матеріалів конференції свідчить, що вона продемонструвала як досягнення, так і упущення. До основних досягнень можна віднести [2].
Зниження межі підвищення температури з 2°C до 1,5°C. Цей крок розцінюється експертами як великий прогрес, адже шість років тому в Копенгагені всі країни з трудом погодилися на температурну межу у 2°C. Але з того часу 1°C вже втрачено, тому й виникла потреба у зниженні межі.
Охоплення всіх країн зобов'язаннями (хоча і добровільними) зі скорочення викидів парникових газів, в т.ч. бідних та найбідніших країн, швидкий розвиток яких веде до прискореного нарощування викидів. Розмови про це велись ще на Копенгагенському саміті (2009 р.), однак тоді все звелось лише до декларації.
Утвердження позиції, що чим більшим буде накопичення викидів парникових газів, тим негативнішим буде їх вплив на клімат, і тим дорожчими будуть зусилля з мінімізації наслідків. Наука вже більше 10 років попереджає про високу ймовірність незворотності негативних процесів і наслідків надмірного накопичення викидів.
Визначення країнами своєї «національно визначеної участі» у досягненні глобальної цілі зі скорочення викидів. Такі «національно визначені участі» мають бути амбітні, постійно зростаючі і самозобов’язуючі.
Визначення дорожньої карти в стратегії скорочення викидів шляхом підведення кожні п'ять років підсумків зі скорочення викидів та визначення на кожні наступні п’ять років цілей «національно визначеної участі» країн, які до того ж мають бути більш амбітні за попередні.
Розширення допомоги розвинутими країнами - країнам, що розвиваються, (хоч і на добровільних засадах) для їх адаптації до зміни клімату і переходу на екологічно чисту енергію.
Визначення довгострокової глобальної мети – вихід на «нульові викиди», яке за оцінками експертів, можливе у другій половині ХХІ століття», а точніше – близько 2070 року.
Оцінювання виконання Угоди всіма країнами кожні 5 років у порядку самоаналізу та самозвітування, починаючи з 2023 року, та використання результатів оцінок при встановленні нових «національно визначених участей» країн-учасників на наступний період.
Визначення необхідності «гармонізації фінансових потоків» для інвестування розвитку з низькими викидами парникових газів (низьковуглецевого розвитку) та скорочення викидів.
Водночас на Паризькій конференції багато з того що намічалось, залишилось не досягнуте. До основних упущень конференції можна віднести.
Вступ Угоди в силу (якщо вона буде ратифікована) з 2020 р. А це означає, що ще 4 роки буде зволікання з радикалізацією глобальної кліматичної політики і не будуть задіяні всі зазначені вище позитивні досягнення.
Відсутність юридичної обов’язковості участі країн в зобов’язаннях щодо скорочення викидів. Між тим ще на Дурбанській конференції ООН з питань клімату в 2011 р. було поставлене питання про необхідність розробки відповідного юридичного механізму. Цей механізм передбачалось прийняти на Паризькій конференції в 2015 р., а запровадити з 2020 року, однак цього не сталось.
Добровільність визначення країнами своєї «національно визначеної участі» в скороченні викидів. До того ж такі добровільні «зобов’язання» далеко не адекватні обсягам та інтенсивності викидів парникових газів в країнах.
Відсутність механізмів, які б зобов’язували (стимулювали чи змушували) країни брати зобов’язання та здійснювати заходи зі скорочення викидів. Кіотські механізми, які діяли у 2005-2012 рр. і в 2011 р. були продовжені до 2020 року, після цього припиняться.
Досі залишаються не розробленими механізми реалізації основного принципу захисту навколишнього середовища та зупинки потепління клімату: «забруднювач платить», який проголошений ще на першій конференції ООН з клімату в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. К.Логард, директор МВФ, виступаючи на Паризькій конференції, заявила, що настав час введення ціни на вуглецеві викиди, тобто вуглецевого податку.
В Угоді, окрім заклику до «гармонізації фінансових потоків» відсутні конкретні пропозиції щодо механізмів фінансування скорочення викидів парникових газів та інвестування низьковуглецевого розвитку. Глобальний екологічний фонд за час своєї діяльності з 1991 р. зумів залучити в цю сферу всього 40 млрд дол., а Адаптаційний та Зелений (Кліматичний) фонди, засновані відповідно у 2008 та 2010 рр. реально ще й не запрацювали. Передбачена в них донорська система наповнення коштами не створює навіть мінімально необхідних можливостей для фінансування скорочення викидів парникових газів [2].
Загалом в Угоді домінує декларативність і бракує директивності. З цього приводу дуже влучно висловився професор Дж.Гансен (вчений НАСА та експерт з клімату), який зазначає, що більшість Угоди складається з «цілей і закликів, а не з жорстких установок». А.Гор, колишній віце-президент США і нобелівський лауреат за заслуги у захисті клімату теж вважає, що Угода «має бути більш жорсткою» [4].
Нарешті найбільшою загадкою залишається: чи буде ратифікована Угода. Адже всього дві країни (Китай і США), які мають найбільші викиди парникових газів (майже половину світових), можуть прийняти не передбачуване рішення. Свого часу США були підписали, але так і не ратифікували Кіотський протокол. Президент США Б.Обама схвально висловився про Паризьку угоду як «амбітну» та «історичну» [3]. Але Конгрес США, чи новий президент після виборів можуть мати іншу думку. Не виключено, що й Китай ще добре задумається, наскільки йому вигідна Угода. Адже для Китаю золотий час був за політики Кіотського протоколу, коли він отримав найбільше кіотських коштів і зробив найбільше зростання викидів, обігнавши ЄС і США, і ставши абсолютним «лідером».
Таким чином виходить, що навіть після підписання і ратифікації Паризької угоди глобальна політика із захисту клімату буде ще 4 роки проводитись за Кіотським протоколом, ефективність якого досить сумнівна. Що стосується наступного після 2020 р. періоду, то, виходячи з аналізу матеріалів Паризької конференції світ чекає якийсь гібридний варіант: з одного боку, розширення декларацій і закликів, а з другого – відміна хоч і деструктивних, але конкретних кіотських механізмів мотивації скорочення викидів парникових газів.
Список використаних джерел:
1. Паризька угода. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://unfccc.int/files/meetings/paris_nov_2015/application/pdf/paris_agreement_russian_.pdf
2. Юлия Борщевская. Парижское соглашение: история не только о климате. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lb.ua/economics/2015/12/22/324079_parizhskoe_soglashenie_istoriya.html
3. Remarks by President Obama at the first Session of COP 21: [Electronic Resource] – Mode of access: https://obamawhitehouse.archives.gov/the-press-office/2015/11/30/remarks-president-obama-first-session-cop21
Statetement by former Vice President Al Gore on the Paris Agreement / [Electronic Resource] – Mode of access: https://www.algore.com/news/statement-by-former-vice-president-al-gore-on-the-paris-agreement-reached-at-the-united-nations-framework-convention-on-climate-change-s-21st-conference-of-the-parties-cop21
4. Statetement by former Vice President Al Gore on the Paris Agreement / [Electronic Resource] – Mode of access: https://www.algore.com/news/statement-by-former-vice-president-al-gore-on-the-paris-agreement-reached-at-the-united-nations-framework-convention-on-climate-change-s-21st-conference-of-the-parties-cop21
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter