Важливою умовою забезпечення сталого низьковуглецевого розвитку є залучення великих обсягів капіталу в цю сферу. Для України, як і багатьох інших країн, що розвиваються, ця проблема є особливо гострою, оскільки національні інвестиційні можливості дуже обмежені. Отже високий рівень вуглецеємності української економіки та необхідність зниження, з одного боку, а з другого – дефіцит внутрішніх фінансових ресурсів зумовлює необхідність залучення іноземного капіталу для транснаціонального інвестування сталого низьковуглецевого розвитку України. Для цього потрібна ефективна міжнародна інституціональна система мотивації транснаціонального інвестування сталого низьковуглецевого розвитку.
Першим важливим кроком в цьому напрямі стало запровадження в міжнародному масштабі в 2005 р. кіотських механізмів транснаціонального інвестування, які включають 1) міжнародну торгівлю квотами на викиди (МТКВ); 2) механізми чистого розвитку (МЧР); та 3) проекти спільного впровадження (ПСВ). З появою таких механізмів в Україні з’явились великі шанси суттєвої активізації процесу транснаціонального інвестування сталого низьковуглецевого розвитку. Однак далеко не всі реальні можливості такої мотиваційної системи в Україні були успішно задіяні, на що були свої об’єктивні і суб’єктивні причини [1].
Україна підписала Кіотський протокол у 1999 році і ратифікувала його у 2004 році. Україна взяла на себе зобов’язання не перевищувати протягом 2008-2012 років рівня викидів парникових газів 1990 року, що власне й було забезпечено. Фактичні обсяги викидів у 2012 р. становили 40% від рівня 1990р. [3].
У першому періоді дії зобов'язань Кіотського протоколу 2008-2012 рр. Україною було накопичено близько 2,73 млрд одиниць установленої кількості (ОУК). Весь цей обсяг «заощаджених» ОУК теоретично можна було продати в обмін на зобов'язання впровадити екологічні проекти за механізмами Кіотського протоколу.
Серед механізмів Кіотського протоколу на Україну поширювалися лише два – міжнародна торгівля квотами на викиди (МТКВ) та проекти спільного впровадження (ПСВ). В МТКВ приймала участь Україна як суб’єкт міжнародних відносин, а у ПСВ - підприємства. Міжнародна торгівля квотами на викиди фактично є форвардною угодою і кошти надходять в державний бюджет. В рамках ПСВ кошти надходять тільки після підтвердження реально досягнутого скорочення викидів і тільки після того надходять на рахунки підприємств.
За 2008-2013 рр. Україною було продано 528,7 млн вуглецевих одиниць, у т.ч. 38,7 млн ОУК та 490 млн одиниць скорочення викидів (ОСВ). Одиниці ОУК і ОСВ еквівалентні 1 т викидів вуглецю.
Надходження від продажу ОУК були спрямовані до бюджету України та розміщені на спеціальних рахунках Держказначейства. Далі кошти через тендери виділялись підприємствам під конкретні проекти. За договорами продажу одиниць ОУК погоджено більше 700 проектів екологічних інвестицій на загальну суму 4,6 млрд грн. У разі реалізації цих проектів скорочення вуглецевих викидів очікується в обсязі 166 тис. т СО2-екв./рік. Фактично використано 2,6 млрд грн. Отже мотиваційна роль отриманих від кіотських механізмів в Україні виявилась досить низькою, приватного капіталу у визначені проекти практично не залучено.
Для запровадження в Україні ПСВ необхідно було забезпечити функціонування національного реєстру вуглецевих одиниць, здійснити точний підрахунок викидів, створити національну систему оцінки викидів парникових газів, а також щорічно готувати та подавати до секретаріату РКЗК національний кадастр викидів парникових газів. У рамках світового ринку ОСВ за проектами спільного впровадження (ПСВ) на Україну припадає 58% [2].
Україна розглядає можливість приєднання до європейської системи торгівлі та формування національного ринку в рамках СНД. При цьому в Україні виходять з того, що вуглецевий ринок повинен бути гнучким, здатним сполучатися як з ринком ЄС, так і з ринками інших країн. На сьогодні обсяг внутрішнього вуглецевого ринку є суттєвим. Тому в Україні постала потреба створення національного вуглецевого ринку. Від цього Україна отримає значні вигоди.
Список використаних джерел:
1. Киотский протокол РКЗК ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/pdf/kyoto.pdf
2. Державне агентство екологічних інвестицій України Супроводження проектів спільного впровадження [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.seia.gov.ua/seia/control/main/uk/publish/article/636728
3. Кіотський протокол: стимул чи обмежувач? / Єрьоменко А., А.Кітура [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://gazeta.dt.ua/ECONOMICS/kiotskiy_protokol_stimul_chi_obmezhuvach__.html
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter