Низький рівень інвестування сталого низьковуглецевого розвитку в Україні і водночас висока вуглецеємність її економіки свідчить про необхідність розробки ефективної системи мотивації. Така система має включати механізми регулювання сталого низьковуглецевого розвитку та стимулювання його інвестування. Однак у формуванні такої системи Україна відстала від інших країн Європи на 15-20 років. Значна частина важливих законів та нормативних актів, хоч і була прийнята, однак носила декларативний характер і фактично не була задіяна та не справила мотиваційного впливу на інвестиційний процес. Водночас серйозні проблеми в системі мотивації, зокрема суперечності стимулів, дуалістичність державної підтримки, квазілізм (несправжність) екологічних податків ще вимагають серйозних досліджень.
Досвід країн ОЕСР і особливо ЄС свідчить, що успішний розвиток низьковуглецевої економіки і її важливої складової відновлювальної енергетики вимагає ефективної системи мотивації інвестування в цю сферу. З цією метою більшість із зазначених країн розробили спеціальну і досить ефективну мотиваційну систему, розраховану на тривалий період пріоритетного інвестування розвитку низьковуглецевої економіки. З позицій цінності європейського досвіду для України з арсеналу мотиваційної системи Євросоюзу доцільно виокремити низку наступних, найбільш важливих, механізмів [4]:
1) забезпечення ринкових умов функціонування енергетики;
2) створення ефективної системи державної підтримки енергоконверсії;
3) відмова від дуалістичної політики державної підтримки вуглецевої та безвуглецевої енергетики;
4) антивуглецева концепція застосування екологічних податків.
Досвід країн Євросоюзу свідчить, що для успішного здійснення енергоконверсії та розвитку відновлювальної енергетики потрібна ефективна політика державної підтримки. Така політика уже започаткована і в Україні. З 2009 р. в Україні діють зелені тарифи на електроенергію з відновлювальних джерел (ВДЕ). Порівняння цих тарифів в Україні та в країнах ЄС свідчить, що вони цілком адекватні. Так, серед країн ЦСЄ за величиною «середнього» зеленого тарифу, Україна на першому місці за тарифом для сонячної енергії, , на п’ятому – для вітрової енергії і біомасі, на шостому – для біогазу, на сьомому – для малої гідроенергетики. За рівнем практично всіх зелених тарифів на викиди ВДЕ Україна серед країн ЦСЄ поступається лише Чехії [1].
Але тарифний механізм державної підтримки доступний далеко не всім. За даними Національної комісії регулювання енергетики, в Україні «зелені» тарифи отримали лише 90 компаній, у т.ч. 6 вітропарків, 11 наземних сонячних електростанцій, 2 електростанції на біомасі та 70 малих ГЕС. Для порівняння: у Німеччині «зеленим» тарифом користується понад 2 тис. компаній, що виробляють енергію з відновлювальних джерел [2].
Водночас серйозною проблемою в Україні є дуалістичність в політиці державної підтримки вуглецевої та безвуглецевої енергетики. Наприклад у вугільній промисловості з 2001 по 2013 роки бюджетне фінансування зросло майже в 7 разів, досягнувши в 2013 році 13,6 млрд грн., що склало 3% сукупних державних витрат України. Це дуже викривлює тариф на електроенергію теплових електростанцій.
В Україні, більше ніж будь-які іншій європейській країні, гостро стоїть проблема дуалістичності політики державної підтримки вуглецевої і безвуглецевої (відновлювальної) енергетики. Навіть до 2030 р., коли країни ЄС планують мати в своєму енергобалансі до 40% енергії з відновлювальних джерел, Україна планує лише 8% інвестицій спрямовувати у відновлювальну енергетику, решта – в атомну, вугільну, нафтову і газову [3].
Про гостру суперечливість антивуглецевої політики в Україні свідчать показники державної підтримки вуглецевої та відновлювальної енергетики. За даними МВФ, рівень державної підтримки вуглецевої енергетики за всіма напрямами сягає 16,87% ВВП. За цим показником Україна на 17 місці серед 134 обстежуваних країн (МВФ – субсидії). Водночас рівень державної підтримки відновлювальної енергетики (теж за всіма напрямами) сягає менше 0,08% ВВП. Співвідношення суми державної підтримки цих двох конкуруючих напрямів розвитку енергетики становить 0,5%. Це найнижчий показник серед країн Європи і один з найнижчих у світі.
Дослідження показують, що для залучення інвестицій у поки що малорентабельну сферу низьковуглецевого розвитку потребує формування потужної мотиваційної системи, яка поєднує в собі різні стимули, підвищує впевненість інвесторів та забезпечує фінансування проектів. Мотиваційна система повинна відповідати ступеню низьковуглецевого розвитку в країні та узгоджуватись із іншими державними політиками і особливостями функціонування енергетичної сфери.
Принципово важливо, щоб система мотивації передбачала усунення суперечностей і дуалістичності в стимулюванні шляхом державного субсидування одночасно і вуглецевої енергетики і енергоконверсії в широкому розумінні.
Список використаних джерел:
1. Євростат [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home/
2. Титко Р. Відновлювальні джерела енергії / Р.Титко, В.М. Калініченко. - Варшава – Краків – Полтава. 2010.
3. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/
4. World Energy Trilemma 2013: Time to get real – the case for sustainable energy investment / World Energy Council / [Electronic Resource] – Mode of access: http://www.worldenergy.org/publications/2013/world-energy-trilemma-2013
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter