|
Серйозною проблемою для України стало запізніле врахування істотних змін у глобальній енергетичній політиці. У кінці ХХ на початку ХХІ століття у світі різко подорожчали викопні енергоносії. Це змусило багато країн серйозно взятись за енергозбереження та зміну структури енергоносіїв. У США за останні 20 років, витрати викопних вуглецевих енергоносіїв, у співвідношенні до ВВП, скоротились у 2 рази [5]. В Україні у 2006 та 2009 рр. стався ціновий шок. Всього за 4 роки (2009-2013 рр.) ціни на газ зросли у 6 разів. Такого не знала ні одна країна. Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) пройшли шлях до світових цін на енергоносії протягом 10-15 років.
Висока енергоємність економіки України (у 3,5 рази вища, ніж в ЄС) та висока частка споживання вуглецевих енергоносіїв в енергетичному балансі вдвічі більша, ніж в ЄС) зумовлюють високу вуглецеємність економіки країни. За цим показником Україна займає одну з найгірших позицій в порівнянні з середньосвітовим показником, а також країнами ОЕСР, ЄС, ЦСЄ і БРІКС. Виняток – хіба що країни СНД, де економіка, внаслідок структурних перекосів у енергетичній політиці радянських часів, є ще більш вуглецеємною [1].
Основна проблема в тому, що в Україні дуже повільно здійснювалась анитвуглецева політика, навіть значно повільніше ніж політика енергозбереження. У значній мірі це зумовлено політикою тривалого самозаспокоєння. Різке зниження обсягів викидів вуглецю (за 1991-1999 рр. – більше як вдвічі) автоматично знизило вимоги щодо подальшого зниження викидів. На тривалий період (більше 15 років) Україна опинилась в групі преференційних країн (з перехідною економікою). Це сталось не завдяки цілеспрямованим заслугам в енергозбереженні, а внаслідок трансформаційної кризи. Цим країнам не пред’являлись вимоги щодо недопущення перевищення рівня викидів 1990 року. Більше того, на них поширювались кіотські механізми інвестування енергоконверсії. Практично всі роки незалежності в Україні мав місце застій в сфері реалізації антивуглецевої політики. Заспокоєння на незаслуженому скороченні обсягів викидів, яке сталось внаслідок трансформаційної кризи, істотно відкинуло Україну в реалізації антивуглецевої політики та у здійсненні енергоконверсії. Як наслідок, серед 137 досліджуваних країн, Україна за рівнем вуглецеємності знаходиться в останній групі з 20 країн [1].
Лише в 2000-2004 рр. можна вважати, що в Україні (незалежно від того цілеспрямовано чи ні) здійснювалась антивуглецева політика, яка була продовжена у 2005-2009 рр. В ці періоди було зростання ВВП і скорочення вуглецевих викидів, як цього вимагають принципи антивуглецевої політики. Однак в 2010-2014 рр. ця позитивна тенденція була втрачена [2].
На основі проведених досліджень автором зроблено ідентифікацію України та інших постсоціалістичних країн серед досліджуваних 137 країн світу за динамікою ВВП та викидів вуглецю, а також за характеристикою вуглецеємності та ефективності економіки. Результати ідентифікації показали, що Україна відноситься до країн з високою вуглецевою ємністю та неефективною (деградаційною) економікою
Україна опинилась в групі країн, для яких характерне скорочення викидів вуглецю і зниження ВВП. Позитивні сторони цієї групи лише в тому, що динаміка скорочення викидів вуглецю значно випереджає динаміку спаду ВВП. Ця група країн відноситься до таких, що орієнтовані на екологоощадність. Навіть у порівнянні з країнами СНД, які традиційно мали високу енергоємність і вуглецеємність економіки, Україна суттєво уступає цим країнам. Це стало наслідком тривалого зволікання з реалізацією антивуглецевої політики в країні.
Водночас Україна має великі можливості для зниження вуглецеємності економіки за рахунок розвитку відновлювальної енергетики. Адже розвиток відновлювальної енергетики в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. Частка галузі в енергетичному балансі країни становить всього 0,6%, що в 20 разів менше, ніж в країнах ЄС. Не дивлячись на такий низький старт, прогнози розвитку галузі в Україні на найближчу перспективу теж дуже скромні. Істотне відставання від країн ЄС навіть за прогнозами збережеться: частка ВДЕ в енергетичному балансі становитиме 6%, тоді як в ЄС – 30% [1].
Між тим, за оцінками Інституту відновлюваної енергетики, технічний потенціал щорічного енерговиробництва з альтернативних джерел складає 81 млн тонн нафтового еквівалента і міг би замістити 70 млрд куб. м газу на рік [3].
Найбільші перспективи в розвитку відновлювальної енергетики в Україні має біоенергетика (біомаса, біопаливо, біогаз). Україна володіє найбільшим серед країн ЄС потенціалом біомаси, доступної для виробництва енергії. Згідно експертних оцінок, теоретичний потенціал біомаси в Україні складає близько 50 млн т.у.п., технічно досяжний 28 млн т.у.п., економічно доцільний 24 млн т.у.п. Виходячи з теперішнього рівня загального споживання первинних енергоносіїв в Україні економічний потенціал біомаси може задовольнити 15% загальної потреби України в енергії. За еколого-біоенергетичним потенціалом біомаси Україна набагато випереджає усі країни ЄС [4].
Широкомасштабне впровадження в Україні відновлювальної енергетики дозволить зробити суттєвий крок у зменшенні енергетичної залежності країни та зниженні вуглецеємності економіки. Однак не зважаючи на значний потенціал відновлювальної енергетики, достатньо розвинену науково-технічну та промислову базу частка цієї галузі у енергетичному балансі країни залишається дуже незначною. Головними причинами такого стану є відсутність ефективної антивуглецевої політики держави, недосконалість нормативно-правового забезпечення, невиконання прийнятих рішень, низький рівень інвестування фінансування науково-дослідних і конструкторських розробок.
Список використаних джерел:
1. International Energy Agency (IEA) / [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://www.iea.org/
2. Энергоэффективность стран мира IES [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://labenin.z4.ru/Docs/energoef-G8.ppt
3. Інститут відновлювальної енергетики (IBE) НАН України /[Электронный ресурс]. – Режим доступа:http://ive.org.ua/
4. Титко Р. Відновлювальні джерела енергії / Р.Титко, В.М. Калініченко. - Варшава – Краків – Полтава. 2010.
5. Крістіне Розенбергер. Політика України в галузі енергетики. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kas.de/wf/doc/kas_33444-1522-13-30.pdf?130206104926 |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter