|
Світовий досвід показує, що успіх сталого низьковуглецевого розвитку неможливий без ефективної державної підтримки. Однак багато країн, як це не парадоксально, одночасно підтримують як вуглецеву та і безвуглецеву енергетику. Причому, в більшості розвинених і екологічно налаштованих країн, частка підтримки вуглецевої енергетики у співвідношенні до ВВП значно перевищує частку підтримки відновлювальної (безвуглецевої) енергетики. За такої дуалістичної політики державної підтримки енергоконверсії сталий низьковуглецевий розвиток істотно гальмується. І причина не тільки в дуалізмі політики державної підтримки енергетики на національному рівні. Не менш серйозна проблема у відсутності одновекторної політики підтримки безвуглецевої енергетики на глобальному та міжнародному рівні. Все це стримує фінансування антивуглецевих заходів та інвестування сталого низьковуглецевого розвитку. Як наслідок, під загрозою зриву виконання рішень міжнародних організацій з питань скорочення викидів парникових газів і недопущення загрозливих змін клімату.
Протягом останніх 30 років у багатьох країнах йшла розробка і вдосконалення механізмів підтримки розвитку відновлювальної енергетики. Форми цієї підтримки дуже різні і різноманітні як за напрямами, так і за рівнем. Найбільш потужна за кількістю напрямів та рівнем надається в ЄС. Однак багато країн, заявляючи про антивуглецеву політику та підтримку відновлювальної енергетики, продовжують активно субсидувати вуглецеву енергетику. За даними Міжнародного енергетичного агентства, в 2012 р. з державних бюджетів країн на підтримку вуглецевої енергетики було спрямовано 540 млрд євро, а на розвиток відновлювальної енергетики – всього 85 млрд євро, тобто у шість разів менше. За оцінками МВФ, на субсидії вуглецевої енергетики країни світу щорічно витрачають 1,9 трлн дол., найбільше – в США, Китаї та Росії. Ці субсидії спонукають до надмірного споживання вуглецевої енергії та природних ресурсів [1].
Зростання вуглецевих субсидій у співвідношенні до ВВП негативно впливає на збільшення викидів вуглецю, оскільки стимулює споживання вуглецевих енергоносіїв і стримує зростання споживання відновлювальних джерел енергії.
Але найбільшим парадоксом є те, що держави одночасно здійснюють значне субсидування як розвитку відновлювальної, так і вуглецевої енергетики. І це характерно для багатьох розвинених країн, у т.ч. і ЄС. Так, у більшості країн ЄС показники субсидування вуглецевої енергетики у співвідношенні до ВВП істотно перевищують показники субсидування відновлювальної енергетики у співвідношенні до ВВП. В окремих країнах (Франція, Люксембург, Угорщина, Чехія) така різниця більша як у 10 разів [2; 3].
Така дуалістична політика багатьох країн у сфері державної підтримки вуглецевої і безвуглецевої енергетики, по суті, шкодить глобальній антивуглецевій політиці. Дослідження показують, що все що робиться для підтримки вуглецевої енергетики – це по суті робиться для фінансування викидів вуглецю.
Водночас фінансування державної підтримки вуглецевої енергетики по суті забирає кошти від можливого фінансування енергоконверсії чи відновлювальної енергетики. За оцінками експертів, в країнах ЄС за останні 10 років співвідношення обсягів державної підтримки безвуглецевої енергетики до обсягів підтримки вуглецевої енергетики в середному становить 1 до 5 [5].
Між тим показник державної підтримки відновлювальної (безвуглецевої) енергетики якраз обернено і досить відчутно впливає на рівень інтенсивності вуглецевих викидів. В країнах з високим рівнем державної підтримки вуглецевої енергетики частка відновлювальної енергетики в енергобалансі мінімальна. І навпаки, у країнах з низьким рівнем підтримки вуглецевої енергетики, частка відновлювальної енергетики в енергобалансі на порядок вища.
Дослідження показують, що за рахунок скасування державного субсидування вуглецеємної енергетики можна досягти зниження рівня інтенсивності викидів парникових газів до 17%. Вважається, що поступова відміна всіх субсидій на споживання та виробництво викопного палива до 2020 р. може призвести до скорочення на 5,8% світового попиту на основну енергію і падіння на 6,9% викидів парникових газів [4].
Отже, рівень підтримки відновлювальної енергетики і витрати країн на це дуже різні, що руйнує здорове конкурентне середовище інвестиційного та енергетичного ринку. Держави тратять досить великі кошти на державну підтримку відновлювальної енергетики. Однак віддача цих витрат дуже незначна, що зумовлено низькою ефективністю механізмів підтримки. Головна проблема в тому, що система регулювання працює за принципом конкуренції, а не синергії. Потрібен механізм подвійної дії, який би зумовлював плату за викиди і фінансував би їх скорочення.
Список використаних джерел:
1. World Energy Trilemma 2013: Time to get real – the case for sustainable energy investment / World Energy Council / [Electronic Resource] – Mode of access: http://www.worldenergy.org/publications/2013/world-energy-trilemma-2013
2. Реформирование энергетических субсидий. Резюме. [Электронный ресурс]. –Режим доступа: http://www.imf.org/external/russian/np/fad/subsidies/pdf/noter.pdf
3. Рабиа А.А. Структурные изменения в мировой энергетике и задачи государственного регулирования энергетического сектора в Украине [Текст] / Рабиа А.А. //Актуальні проблеми економіки № 8, 2010. - С. 31.
4. Навстречу зеленой экономике: пути к устойчивому развитию и искоренению бедности. ЮНЕП, 2011 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.unep.org/roe/portals/139/Moscow/UNEP_Green_EconomyReport_final_May2012_Rus.pdf
5. Длуголески Э., Лафельд С. Изменение климата и финансовый сектор: перспективы деятельности // Совместный доклад Allianz Group и WWF International. - М.: WWF , Allianz Group. 2006. – 60 с. |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter