Досвід високо розвинутих країн та сучасний етап реформування та модернізації української економіки, її інтеграція у світове господарство зумовили необхідність зміни підходу до формування механізму державного регулювання організаційно-ресурсного забезпечення машинобудівного комплексу, як однієї з ключових галузей національного господарства України.
Зазвичай, ефективне використання ресурсів є запорукою прогресивного розвитку виробничих систем, зменшення екодеструктивного впливу, зниження витрат виробництва, покращення менеджменту [1].
Дослідження економічної суті та призначення кожного виду ресурсів дозволяє помітити, що вони, незважаючи на різну свою природу, форму та характер використання, тісно пов’язані між собою, і низький рівень якості одного виду ресурсів (навіть при ефективному використанні всіх інших) не дає змоги підприємству досягти бажаних результатів.
Ресурсне забезпечення підприємства – це комплекс заходів із забезпечення підприємства ресурсами відповідного виду і складу, що включає механізми пошуку, отримання, зберігання, накопичення, планування, обліку, використання і витрат. Структура ресурсного забезпечення для кожної організації є індивідуальною, виходячи із специфіки галузі, у якій вона функціонує, рівня економічного розвитку, стану потенціалу розвитку, вибраної стратегії подальшого розвитку тощо[2].
Значення та вплив організаційно-ресурсного забезпечення на ефективність роботи промислових підприємств визначається роллю, яку воно відіграє для досягнення цілій підприємства. Необхідною умовою розвитку вітчизняних промислових підприємств є вибір оптимальної структури організаційно-ресурсного забезпечення для ефективної роботи в умовах динамічних змін, що відбуваються у зовнішньому середовище.
Механізм державного регулювання організаційно-ресурсного забезпечення машинобудівного комплексу національного господарства ґрунтується на загальних принципах державного регулювання та специфічних, які характерні для організаційного та ресурсного забезпечення машинобудування. До загальних принципів відносяться:
• ефективності, що передбачає позитивний кінцевий економічний ефект;
• стабільності, який забезпечує необхідний вплив на розвиток галузі, з метою нівелювання економічних спадів та підтримки економічного розвитку;
• системності державного впливу, який передбачає комплексний, системний підхід до розв'язання проблем ресурсозабезпечення та ресурсоефективності;
• адекватності який передбачає відповідність державних регуляторів реаліям сучасного етапу економічного розвитку галузі;
• оптимального поєднання адміністративних та економічних важелів з метою збалансування масштабів втручання в економічні процеси;
• поступовості та етапності, що передбачає врахування фактора часу;
• наукової обґрунтованості, що передбачає врахування сучасних досягнень у теорії і методології при розробці та впровадженні державних регуляторів.
Список використаних джерел:
1. Половинчак Л. А. Сутність та економічний зміст базових категорій теорії реструктуризації промислових підприємств / Л. А. Половинчак. – С .54-66.
2. Полянська А. С. Ресурсне забезпечення розвитку організацій в сучасних умовах господарювання [Електронний ресурс] / А. С. Полянська // Режим доступу: http://www.pdaa.com.ua/np/pdf/81.pdf.
______________________
Науковий керівник: Кондратенко Наталія Олегівна, доктор економічних наук, професор, кафедра менеджменту і адміністрування Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter