Кoнкуренція – oдна з головних рис ринкового господарства. Саме вона створює умови для розробки і створення нових товарів і послуг. В умовах процесу глобалізації та інтернаціоналізації проблеми забезпечення конкурентоспроможності виходять на перший план, оскільки лише конкурентоспроможність гарантує виживання товаровиробника і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках. Між собою конкурують товари, товаровиробники, галузі, країни. Між цими рівнями конкуренції існує тісна залежність.
У ринковій системі господарювання категорія конкурентоспроможность є однією з головних через те, що в ній концентровано відображаються економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові та інші можливості не лише окремого підприємства, а й у цілому економіки країни.
Забезпечення стійкої конкурентоздатності підприємства є стратегічним завданням, рішення якої прямо пов'язано з визначенням стратегічних цілей і пріоритетів створення конкурентних переваг, а також з вибором стратегії їх досягнення (конкурентної стратегії).
М. Портер [1] виділяє три базові конкурентні стратегії, які мають універсальний характер, тобто можуть бути використані в будь-якому конкурентному середовищі будь-яким підприємством і забезпечити конкурентні переваги: лідерство за витратами (дає можливість знижувати ціни); диференціація (товару і ринку); фокусування.
Формування стратегії підприємства є досить складним творчим процесом. Враховуючи багатоплановий характер діяльності підприємства, треба зазначити необхідність існування певного переліку взаємопов’язаних стратегій, що являють собою так званий «стратегічний набір».
Стратегічний набір – це комплекс стратегій різного типу, яки розробляються на підприємстві на певний період часу з урахуванням специфіки функціонування та розвитку підприємства, а також його місцем у зовнішньому середовищі.
Вимоги до стратегічного набору [2]:
- орієнтація на досягнення реальних взаємопов’язаних цілей;
- ясність змісту та розуміння необхідності застосування певного набору (системи) стратегій;
- ієрархічний характер, оскільки можна виокремити загальну стратегію, продуктово-товарні стратегії окремих підрозділів, основні та забезпечуючи стратегії (ресурсні та функціональні) для кожного зі скалярних ланцюгів;
- надійність, що передбачає його всебічну обґрунтованість, зваженість;
- відображення господарських процесів у їхній сукупності та взаємозв'язку;
- гнучкість і динамічність стратегічного набору, тобто врахування змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі, що відбувається в змінах у пріоритетах і змісті, а також, у разі потреби, переході на резервні стратегії;
- баланс рівноваги між прибутковими та витратними стратегіями, основними та компенсаційними, резервними.
Розробка стратегії дозволяє підприємству приймати ефективні управлінські рішення в усіх сферах діяльності підприємства, пов'язаних з його розвитком на перспективний період.
Список використаних джерел:
1. Портер М.Е. Конкуренция: Учебное пособие. /Пер.с англ. под ред. Я.В.Заблоцкого. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – 495 с.
2. Пономаренко В.С. Стратегічне управління. - Харків: Основа, 1999. – 632 с.
______________________________
Науковий керівник: Волкова Мілиця В’ячеславівна, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту і адміністрування, Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter