Початок третього тисячоліття було ознаменовано посиленням розвитку світових продуктивних сил, що, у свою чергу, стало відповідним каталізатором інтеграційних процесів у національних економічних системах. Сьогодні основу інтеграції складає не лише стихійний процес взаємозалежності національних економік, але й об’єктивна необхідність у взаємоадаптації та спільному контролі і регулюванні економічних процесів у масштабах інтеграційного господарського комплексу. Отже, йдеться про багатовекторну інтеграцію, яка передбачає не лише появу нових форм організації ринкового, митного та валютного простору, але й зближення та взаємопристосування національних економічних систем.
Ряд аспектів конвергенції, пов’язаних із процесами регіональної економічної конвергенції, висвітлюється провідними вітчизняними економістами, серед яких: А. Філіпенко, А. Гальчинський, В. Сіденко, Ю. Пахомов, О. Шнирков, А. Румянцев та ін. Термін конвергенція використовується в економіці для позначення зближення різних економічних систем, економічної та соціальної політики різних країн, тобто зближення чи нівелювання різниці.
Вітчизняні та зарубіжні науковці стверджують про те, що все більше товарів та послуг виробляється для зарубіжних ринків, а не для споживання та використання в середині окремих країн [1, с.15]. Причиною цьому є те, що ці держави здійснюють продаж товарів лише між собою. Але в найближчі десять років розвинуті країни будуть збагачуватися за рахунок масштабної індустріалізації країн, що розвиваються і формування в цих країнах забезпеченого середнього класу споживачів, що будуть приймати модель західного розвитку. Проблеми економічного зростання є актуальними для багатьох країн світу, проте в державах, які впродовж 1990-х років зазнали суттєвих змін у соціально- економічній сфері, вони є найбільш значущими, адже сумарне дистанціювання, що було допущено тоді, є доволі вражаючим.
Інтеграційні процеси, глобалізація економічної діяльності зумовили поширення конвергенції, тобто зближення економік різних країн, що залучає все більшу кількість країн у міжнародну бізнес-діяльність. У той же час існує кілька десятків найбільш відсталих країн що відносяться до так званої «світової периферії», які з ряду поважних причин не готові адаптуватися до вимог сучасного науково-технічного прогресу, структурних змін на світових ринках. У результаті посилюється розрив економічного розвитку провідних і малорозвинених країн світу, тобто має місце дивергенція. Створення спільного європейського ринку сприяло посиленню як реальної, так і номінальної конвергенції країн ЄС. Проте неможливо гарантувати стабільність номінальної та реальної конвергенції доти, доки вони не супроводжуватимуться інституційною конвергенцією, тобто гармонізацією діяльності економічних інституцій, а також установленням рамкових умов, які є орієнтиром для поведінки окремих суб'єктів ринку.
В основу номінальної конвергенції в рамках ЄС було закладено так звані Маастрихтські критерії (1993 року), які об’єднують у дві групи [2]: монетарну та фіскальну. Конвергенцію країн добре відображають показники реального зростання ВВП та ВВП на душу населення, а також показники інвестицій, рівня безробіття та інфляції. Вибір показників змінних макроекономічних досліджень конвергенції випливає з наступних причин:
- ВВП на душу населення вважається найкращим, хоча і недосконалим показником рівня економічного розвитку;
- разом з неокласичними моделями господарського зростання, а також кейнсанським (Харрод, Домар, Калецкі) показником інвестиції, ВВП є одним з найістотніших показників щодо акумуляції людського капіталу і науково-технічного зростання, широко окреслений детермінант господарського зростання;
- показник безробіття є мірою недовикористання трудового потенціалу. Він демонструє ступінь доступності роботодавців до існуючих в економіці вільних місць роботи, а також характеризує ступінь структурного не пристосування щодо таких сторін ринку, як попит і пропозиція;
- показник інфляції, як міра стабільності цін в економіці, також відображає ефективність макроекономічної політики (монетарної і фіскальної).
За даними проведеного дослідження, один з результатів аналізу країн світу свідчить про те, що при значній конвергенції серед розвинених країн (зокрема країн Організації економічного співробітництва та розвитку, що об'єднує 34 країни, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим індексом розвитку людського потенціалу (ОЕСР)), загальна нерівність країн світу зберігається і навіть прогресує [3]. Справа в тому, що багатші країни формують один клуб (кластер) конвергенції, країни, що розвиваються - інший. Цей феномен отримав в літературі назву «Твін Пікс» (двохпіковість розподілу). Так, якщо бідніші країни мають переважно більш високі темпи зростання, ніж багаті, то теоретично через деякий час розрив між багатими і бідними повинен скоротитися, і в цьому випадку говорять, що спостерігається конвергенція, збіжність, наближення показників до деякого загального значення, а отже, зниження диференціації.
Список використаних джерел:
1. Богомолов О.Т. Экономике нужны надежные показатели / О.Т.Богомолов / Вектор перемен. Пересекающиеся параллели. - 2015, №1.- с.12-27.
2. Григорець Т. В. Реалізація зовнішньоекономічних інтересів ЄС в процесі економічної конвергенції [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/vydanna/ panorama/ issue.php?s =gpgs2&issue =2005_3
3. Економічна конвергенція регіонів як необхідна умова поглиблення процесів активізації співробітництва [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://eforum-lntu.com/ assets/files /articles/2012/3/28.pdf
____________________
Науковий керівник: Ковтун Едуард Олександрович, кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту та адміністрування Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter