Потреба в інформації щодо правильності нарахування, повноти та своєчасності перерахування податків до відповідних бюджетів зумовлює необхідність ведення господарюючими суб’єктами податкового обліку, методологія якого відрізняється від традиційного – бухгалтерського обліку. Наявність низки відмінностей між вищезгаданими видами обліку суттєво ускладнює діяльність бухгалтерів, яким часто доводиться відображати одні й ті ж самі господарські операції з різних позицій.
Одним із напрямків облікової роботи, у якому чітко простежується різниця між бухгалтерським і податковим обліком є нарахування амортизації основних засобів. Необхідність відокремлення амортизації в бухгалтерському і податковому обліку продиктована вимогами податкового законодавства, яке з метою визначення суми податку на прибуток, що підлягає сплаті підприємством, передбачає розрахунок податкових різниць, що зменшують або збільшують фінансовий результат до оподаткування. Саме податкова і бухгалтерська амортизація є одним із видів таких різниць.
Методика амортизації основних засобів у податковому обліку визначена Податковим кодексом України (ПКУ) [1], нормативним джерелом інформації для амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку є П(с)БО 7 «Основні засоби»[2]та МСБО 16 «Основні засоби» [3].
Аналізуючи проблему відмінності амортизації основних засобів за стандартами бухгалтерського обліку та ПКУ, варто вказати, що ці нормативні документи однаково трактують поняття «амортизація», розуміючи під нею систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) [1,2, 3].Разом з тим, вони наводять різні критерії віднесення об’єкта необоротних активів до основних засобів. Зокрема у ПКУ йдеться про те, що вартість основного засобу не може становити менше 6000 гривень [1]. Вітчизняний та міжнародний стандарти бухгалтерського обліку не наводить такого критерію, зокрема в П(с)БО 7 зазначається, що підприємство самостійно визначає вартісну межу для зарахування активу до основних засобів [2]. Таким чином, якщо суб’єкт господарювання нараховує амортизацію на актив, вартість якого не досягає 6000 грн., то в податковому обліку така операція не вважатиметься правомірною. Разом з тим, ПКУ не визначає, до якої групи слід відносити об’єкти необоротних активів, вартістю до 6000 грн. Найбільш ймовірно, що для них передбачена група, під назвою «Малоцінні необоротні матеріальні активи» (МНМА), яка виокремлюється в ПКУ, однак інформація про те, які активи входять до її складу у цьому нормативному документі не наводиться. Точно відомо, що і в бухгалтерському, і в податковому обліку необхідно нараховувати амортизацію на об’єкти МНМА, проте її результат у податковому обліку не увійде до складу суми амортизаційних відрахувань, на яку зменшуватиметься фінансовий результат до оподаткування.
Ще однією відмінністю є амортизація невиробничих основних засобів, яка у податковому обліку не проводиться. Поняття «невиробничі основні засоби» зустрічається винятково в ПКУ, який відносить до таких основних засобів, ті, що не використовуються в господарській діяльності платника податку [1]. Отже, для цілей податкового обліку необхідно чітко відокремлювати виробничі основні засоби від невиробничих. Цей процес є непростим, оскільки на практиці іноді досить складно визначити, без яких основних засобів господарська діяльність підприємства можлива, а без яких – ні. Таким чином виникає парадоксальна ситуація, коли в бухгалтерському обліку, де основні засоби не класифікуються на виробничі і невиробничі, для уникнення непорозумінь і помилок, з’являється потреба в відокремленні субрахунків для обліку цих двох груп основних засобів.
Існують відмінності також в частині методів нарахування амортизації за бухгалтерським і податковим обліком. П(с)БО 7 визнає п’ять методів нарахування амортизації основних засобів. У податковому обліку один із методів – виробничий не передбачений. Отже, підприємства повинні були відмовитися від застосовування виробничого методу амортизації в бухгалтерському обліку або паралельно здійснювати нарахування амортизації за одним із методів, санкціонованих податковим законодавством, що значно ускладнює облікові процедури.
Чергова суперечність між бухгалтерським і податковим обліком пов’язана з мінімально допустимими строками амортизації. ПКУ встановлює такі строки майже для кожної з 16 груп основних засобів та інших необоротних активів, у П(с)БО 7 йдеться про те, що підприємство самостійно встановлює термін корисного використання основного засобу в розпорядчому документі при зарахуванні його на баланс. Таким чином, якщо встановлені підприємством строки амортизації менші, за ті, що визначені ПКУ, то в податковому обліку йому доведеться проводити повторне нарахування амортизації.
Отже, наразі існують суттєві відмінності в нарахуванні амортизації для цілей бухгалтерського і податкового обліку, які зумовлені різним призначенням обох видів обліку. Однак задля полегшення облікової роботи вітчизняних бухгалтерів необхідно на законодавчому рівні врегулювати існуючі протиріччя, тим самим раціоналізувавши і зробивши більш прозорою сферу обліку на теренах нашої держави.
Список використаних джерел:
1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. : [Електронний ресурс]. –Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом МФУ від 27.04.2000 № 92.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00
3. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/929 _014.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter