Формування національного ринку праці – це одна з головних сучасних соціально-економічних проблем в економіці України. На сьогоднішній день, нелегальна трудова міграція, зростання рівня й тривалості безробіття та збільшення незайнятого населення – це суттєві наслідки переходу країни до ринкової системи від командно-адміністративної. Найважливішими з них є проблеми зайнятості та безробіття населення, оскільки напруження у цих сферах зростає. Саме тому, працевлаштування незайнятого населення набуває першочергового значення.
Актуальність даної теми полягає в тому, що на кількість зайнятого населення та продуктивність його праці, а також на розмір доходів напряму впливає економічне зростання. Головною проблемою на сучасному етапі формування ринку праці залишається питання стосовно заробітної плати, низький рівень якої, свідчить про недовикористання трудових ресурсів, зниження активності працюючої частки населення та ролі праці.
Підвищити рівень зайнятості, а, отже, зменшити рівень безробіття в Україні можна за допомогою розвитку малого бізнесу, а також приватного підприємництва. Не менш ефективними способами є удосконалення сфери послуг і ринкової інфраструктури.
Вирішенням проблем зайнятості та безробіття займалися такі вчені, як І. Моцін, В. Галицький, І. Гнибіденко, М. Папієв, Ю. Маршавін, Я. Міклош, Л. Єневич, Л. Шиян, В. Саульська, М. Міропольська. Наприклад, Артур Оукен дійшов висновку, що рівень безробіття знаходиться у визначеній числовій залежності від динаміки внутрішнього валового продукту. Але, навіть завдяки працям цих вчених, проблеми безробіття до кінця не вивчені й не вирішені.
Всі економічні явища мають свої причини виникнення. Першочерговими причинами безробіття в Україні на сьогоднішній день є: низький рівень заробітної плати, яку пропонують роботодавці; невідповідність системи підготовки фахівців потребам ринку праці; система освіти, яка погано реагує на зміни ринку; відсутність сприятливих умов для малого та середнього бізнесу; недолік економічного і фінансового стимулювання розвитку виробничої та соціальної інфраструктури в селі, створення нових робочих місць в агропромисловому комплексі; світова фінансова криза, яка позначилася не лише на малих підприємствах, але і на великих галузевих комплексах [2]. Також важливою причиною безробіття є низький рівень економічної активності молоді. Негативні прояви цього є: незадоволеність роботою за професією в матеріальному відношенні (за результатами цьогорічного опитування, 36 % працюючої молоді працює не за фахом); відсутність вакансій на популярні спеціальності, за якими надалі складно знайти робоче міце, оскільки ринок у цьому секторі заповнений; незадоволеність умовами праці; обмежені можливості кар'єрного зростання, відсутності перспективи і можливостей поліпшення кваліфікації [3].
Методи боротьби з безробіттям визначаються владою конкретної країни. Для ефективної реалізації цих методів потрібно виявити фактори, що детермінують співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Очевидно, що тільки факторно-орієнтована політика впливу на ринок праці може принести результати.
Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати. Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента. Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, – наочний тому приклад. Особливість українського безробіття початку 90-х років можна пояснити і специфікою його окремих видів [1, c. 9-10].
Для різних типів безробіття, оскільки вони зумовлені різними причинами, використовуються різні заходи. Загальними для всіх типів безробіття в Україні є такі заходи як:
– створення нових служб зайнятості (бюро по працевлаштуванню);
– впровадження системи пільгового оподаткування з метою стимулювання роботодавців, які працевлаштовують молодь;
– розвиток прогресивних технологій, що можуть забезпечити підвищення якості праці та створення більшої кількості робочих місць по регіонам;
– надання субсидій випускникам курсів перекваліфікації, організація стажування незайнятих на підприємстві;
– моніторинг ринку праці з метою оптимізації кількості навчання та підвищення якості освітніх послуг;
– розвиток професійної технічної освіти;
– забезпечення доступу до бази даних вакансій, оперативне оновлення бази даних та підвищення якості вакансій;
– збільшення можливостей для самостійного пошуку вакансій для осіб працездатного віку;
– посилення взаємодії та координації роботи державних та приватних служб зайнятості;
– бронювання робочих місць на діючих підприємствах.
Рівень безробіття в країні напряму залежить від стану економіки країни. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Запорукою вирішення цієї проблеми є розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції).
Основними методами боротьби з безробіттям є такі: По-перше, це створення умов для зростання самозайнятості. По-друге, це створення умов для скорочення пропозиції праці. І, в-третє, реалізація програм підтримки молодих працівників. Слід зазначити, що створення нових робочих місць призведе до припиненя скорочення та звільнення робочого персоналу; збільшення кількості спеціальних центрів зайнятості, де кожен матиме змогу пройти курси перенавчання або підвищення кваліфікації, допоможе дізнатись про перспективні професії та галузі діяльності, проконсультуватись зі спеціалістами щодо правильного використання свого робочого потенціалу і професійних навичок тощо. Якщо держава створить ефективну систему працевлаштування, яка буде ґрунтуватись на науковому осмисленні правових відносин, які виникають у цій сфері, громадяни знаходитимуть ті робочі місця, де матимуть гідну заробітну плату, комфортні та безпечні умови праці.
Список використаних джерел:
1. Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В.О. Паламарчук, А.П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г.А. Оганяна. - К.: МАУП, 2003. - 520 с.
2. Макроекономіка : навч. посібн. / О. М. Кліменко, О. М. Крюкова, В. М. Філатов та ін. ; під заг. ред. О. М. Кліменко. – Х. : ВД "ІНЖЕК", 2011. – 250с.
3. Економіка XXI: Міжнародний збірник наукових праць. – Донецьк: ДонНТУ, 2009. – Вип. 3. – С. 44–47.
_________________________
Науковий керівник: Корягіна Тетяна Вікторівна, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри оподаткування та соціального забезпечення, Університет митної справи та фінансів
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter