Дериватив (похідний фінансовий інструмент) – договір стандартної форми, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених у цьому договорі умовах у майбутньому [2]. Таким активом можуть виступати товари, валюта, цінні папери, процентні ставки, рівень інфляції, тощо.
До основних функцій деривативів на сучасному ринку відносять хеджування та спекуляції за рахунок різниці вартостей між похідним фінансовим інструментом та базовим [5].
Український рикок похідних фінансових інструментів є відносно молодим і наразі перебуває у стані становлення. Основні проблеми національного ринку деривативів можна розлядати з кількісної та якісної сторони. Світовий ринок похідних фінансових інструментів станом на 2013 рік становив 710 трильйонів долларів, в той час, як частка українського ринку в ньому склала лише 0.0003% [7]. У таблиці 1 показано зменшення питомої ваги деривативів у загальній кількості операцій на ринку цінних паперів з 2011 до 2014 рік.
Таблиця 1 – Структура ринку цінних паперів за видами, 2011–2014 рр. (%)
Побудовано на основі [6].
З якісної сторони проблеми розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні виглядають не менш очевидними. Перш за все, причиною цьому є неадекватність нормативно-правової бази функціонування деривативів.
Українське законодавство дозволяє використовувати як базові активи лише товари, кошти та цінні папери. Відповідно, на українському ринку похідних фінансових інструментів можна виділити лише три види деривативів: товарні, валютні та фондові, в той час як у світовій практиці налічується близько восьми видів.
Значні обмеження з боку держави накладаються також на емітентів деривативів. Випускати опціони та фьючерси можуть лише юридичні особи, які є членами фондових бірж та задовольняють вимогам щодо наявності визначеної кількості власних коштів та іншим, а торгівля може відбуватися лише в межах біржі або торгово-інформаційних систем.
В роботах [4; 1; 3] проаналізовано основні проблеми розвитку українського ринку деривативів, які стосуються, насамперед, низького рівня розвитку та несформованості інфраструктури ринку, відсутності адекватних моделей депозитарного та клірингового обслуговування, нерозвиненості фінансового інструментарію та обмеженості його застосування, недостатньої частки на ринку інституційних інвесторів та хеджерів, високої спекулятивності ринку, недосконалості законодавчого забезпечення та системи управління ризиком.
Отже, для інтеграціі українського ринку похідних фінансових інструментів у світову систему, перш за все, необхідно створити адекватну і досконалу нормативно-правову базу що забезпечуватиме нормальне функціонування. Фрагментарне регулювання не дасть бажаних результатів, а, можливо, призведе ринок деривативів до ще більшого занепаду.
Список використаних джерел:
1. Біржовий ринок деривативів в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку / Л. О. Примостка, І. В. Краснова // Фінанси України. - 2014. – № 7. – С. 49–65.
2. Вікіпедія. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дериватив
3. Лиса О.В. Напрями розвитку ринку деривативів в Україні / О. В. Лиса // «Науковий вісник Херсонського державного університету». – 2014. – С. 82.
4. Макаренко І.О. Становлення похідних фінансових інструментів в Україні / І.О. Макаренко // Шляхи та інструменти модернізаційного прориву економіки України: матеріали міжнародної конференції (м. Одеса, 21-22 жовтня 2013 р.) / ІПРЕЕД НАН України. – м. Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2013. – С. 176–178.
5. Навчальний посібник / Д’яконова І.І., Макаренко М.І., Журавка Ф.О. та ін. – Київ: «Центр учбової літератури», 2012. – 548 с.
6. Національний банк України. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua
7. Bank for International Settlements [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.bis.org/publ/otc_hy1405.htm
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter